Соул не звертав на неї уваги. Друкування було на останньому етапі, щілина була вже не більше голого вушка.
В останній момент Камілла стиснула зуби, перетворилася на білу спалаху і пірнала в останню тріщину.
Яскрава точка перед очима Сола раптом деформувалася, перетворившись у щось схоже на рідину, і перш ніж щілину остаточно закрилася, трохи витікала і відразу ж впивалася до лівої руки Сола!
Серце Сола шалено закололося. Слово "смерть" на сторінці щоденника знову задзвонило у нього в голові.
У наступну секунду друк завершився!
Спотворена сила зникла!
Темні хвилі, що повертаються, раптом заспокоїлися.
Соул відчував надзвичайно сильну відштовхуючу силу.
Наче він перетворився на кухельне ядро, яке вистрелило в гармату.
Він з силою вилетів із вихору і впав на круглу платформу.
Потім чорні хвилі перед його очима повністю випарувалися, перетворившись в легкий чорний туман, який за кілька вдихів теж зник.
Більше не було припливу.
"Глаза бурі" більше не було. — Я... Витримав?
Він опустив очі на руки. Його духовне тіло та свідомість як і раніше були у вигляді чорного скелета.
Але його ліва рука, вся долоня, стала білою. « Це, мабуть, вплив зіпсутої якорної точки в моєму тілі. Я не знаю, чи від цього будуть великі проблеми."
Хоч у його тілі з'явилося щось небезпечне, але Сол не втримався і посміхнувся. « Я вижив...»
Вузьки його губ повільно опустилися. « Ми вижили... Сер Мортон".
Соул закрив очі і знову відкрив.
Покинувши ментальний простір, він нарешті повернувся в своє тіло.
А заклинання підйому все ще нело його вгору. Він вже пробив хмари. « Цікаво, як там внизу. Коли я запечатував « очі бурі», трохи чорного припливу все-таки вирвалося".
У той час Сол міг швидко завершити друк, щоб уникнути ще більшого виверження.
Він негайно зняв з себе закляття, і його тіло почало падати.
Швидкість все росла, усе зростала!
Сол хотів застосувати закляття польоту, але не зміг! "Чорт, магія закінчилася!"
Він спробував « велике падіння». Теж не спрацювало. « Що робити? Парашута немає. Невже смерть в щоденнику означала розбитися насмерть?»
Соул раптом запаникував.
Переживши недавнє випробування, він більше не боявся смерті і не думав лише про втечу.
Але після того, як ви запечатали « очі бурі », у результаті цього вони розбилися...
Це було б занадто ганебно!
Соул розлютився відразу ж намагався використати всі, що залишилися в нього сили!
Компас Хаоса.
Не працює!
Сигнал про допомогу.
Не працює!
Покликати Дюдю.
Не працює!
Соул різко закрив очі і в останній момент увійшов у стан медитації.
Він побачив, як перетворилася на клубок палітурних світил.
Це було його стан ниток долі.
Соул, коли тренувався в Байшне Очищення Душ вже бачив себе таким.
Тоді, крім своїх ніток, він бачив ще дві особи, які не належали йому.
Але цього разу навколо Сола було багато ніток.
Майже десять!
Він ще не розумів, що означають ці чужі нитки.
Але раптом він відчув щось і, піднявши руку, вибрав одну.
Потім.
Раптом Сол опинився поруч з Кісметом!
Кісмет стояв за спиною Герберта, спостерігаючи, як двоє чарівників третього рівня з Нікчівних земель схопилися в смертельній схопленці. „Герберт торожився" -- він стояв у вогні, але полум'я не обпалювало його тіло.
Однак коли хвиля ще не встигла вирватися, Герберт напав і Ветряна фея помітила щось погане.
Започаткований план Герберта, він хотів, щоб чорні припливи здались удавати, що втратив контроль і мутацію. Потім перешкодити іншим запечатувати « очі бурі» та, нарешті, коли чорний відплив остаточно вирветься, взяти на себе якорову точку.
Яскрава точка, вкрита « очима бурі », хоч і несла у собі величезні лиха та безліч смертей, але була також дволикою.
Її величезна цінність для магічних досліджень викликала пожадливість у двох великих сил.
Якби ці два розділи були настільки божевільні, вони б не думали про те, як з’явиться « око бурі ».
У цей момент Герберт виявив егоїзм, пожертвувавши всім своїм життям і забравши на себе ягодну точку!
На жаль, плани змінилися.
Соул не став слухняно перетворюватися на жертву « ока бурі », а Пер помітила його маневри.
Кісмет знав, що Герберт зараз хоче вбити Вітряну фею, щоб ніхто з присутніх більше не міг йому протистояти.
Навіть він сам, уклавши з ним угоду про співпрацю, мабуть, вже був в його списку на знищення.
Кішетт ніколи не турбувався про своє становище.
Навіть тепер, стоячи у захисному полум’ї Герберта, його вже схопили за горло.
Аж поки він чекав, коли вони визначать переможця, з його тіла раптом пролунав звук лусочки струни.
Дзинь!
Звук був такий пронизливий, таким режучим, що й Пер, і Герберт одночасно подивилися на нього.