На їхніх очах, що колись стояв на рівнині ветхове помеття, раптово почало обертатися і перекручується.
Це було як шматок вишуканого шовку, який схопився за центр і різко скручився.
А Люк, який вже наполовину виснувся з стіни, разом зі всім помішанням почав обертатися і деформуватися.
Картинка спотворилась, витягнулась у тонку криву.
Живий маг другого рівня перетворився на нескінченну кляскс.
Він не встиг видати ні звуку!
— У-у!
Маг першого рівня, якого привів Люк, позбувшись рота, все ж у жахі кинувся вперед, коли побачив, як Люка затягує в дивний вихор.
Він пронісся повз Кісмет, що приголомшував до нього.
Але він не встиг і добігти до воріт, як його власне тіло, подібно до помети, почало перекручуватися.
Цей маг першого рівня, наче фарба на палітрі, був розчавлений невидимою, але могутньою силою.
Кісмет знову відступив. Відійшовши ще на три метри, він побачив, що Люсі лежить на землі нерухомо.
Усміхнувшись, він кинув мотузку, яка, обвивши талію Люсі, підняла її.
— Злякалась? « Кісмет хотів посміятися, але його усмішка відразу зникла. Капля холодного пота скочилася у нього за виску.
Обличчя Люсі, наче свіжа картина, було розмазано чиєюсь рукою.
— Кис... мет...
Її рот також спотворився, і вона не могла вимовити й слова.
Кісмет, який вже збирався підтягнути Люсі до себе і ще раз над нею посміятися, тут же, без коливань, відштовхнув її.
Звичайно, Люсі йому ще була потрібна, так що він не став кидати її в бік Поместі минулого, а відкинув візки.
І сам відступив ще на кілька кроків.
Люсі почула свій власний голос.
Хрипый, непаркий.
Вона побачила в очах Кісмета огиду і жах.
Люсі знову впала на землю, не звертаючи уваги на біль і швидко схопилася за обличчя.
Під ладонами було так само, як від шматка бруду. Коли вона відняла руки, за ними потягнулися нитки тіла і з’єднували її руки та обличчя.
— А-а-ак!
Люсі більше не могла стримуватись і закричала.
— Заткнись! Заспокойся! Кісмет не прикидався. - Ти вже заражена брудною. Якщо зараз не заспокоїшся, то хочеш мутувати! - Він різко крикнув.
Голос Кісмета змусив Люсі усвідомити свій стан, і вона поспішно замовкла.
Вона навіть побачила, як шматок тіла з її обличчя — шлеп — впав на траву і зісковзнув вниз по зелених листках.
— М-м- м... — Вона схлипнула і відразу замовкла.
Потім Люсі зрозуміла, що чим ближче вона до Помести минулого, тим більше на неї діє брудна. У наступну секунду вона ледве піднялася і, повернувшись спиною до помести, кинулась бігти.
Але, не пробігши і кілька кроків, вона відчула, як її ноги стали ватними. Вона мимовільно закрутилася, наче якась сила змушувала її обертатися. Її мозок затуманився, і вона більше не могла чинити опір.
У небезпечний момент з долоні Кісмета вилетіла струна, яка, обвивши талію Люсі, привезла її до себе.
Але у Кісмета не було часу перевіряти стан Люсі. Він все ще пильно дивився на маєток минулого.
Зменшення, спричинене недавніми поштовхами, вже поширилось на сто метрів.
А в самому центрі викривлення була чорна, непроглядна діра.
На щастя, розширення викривлення тимчасово припинилося. Кісмет стояв на самому його краю і, дивлячись на те, що вже перестало бути схожим на що-небудь і перетворилися в смішну фарбу, прошепотів:
— « Глаз бурі»... з'явився.
Через годину над Помечем минулого року з’явився Сол на великій птаху Дюдю.
Побачивши, що сталося з пометиною, він був вражений.
З лиця землі зовсім зникло старе помете. На його місці залишився лише вихор.
У той час декілька людей стояли в поблизькому лісі і здалека спостерігали за тим, що відбувалося.
А на краю спотвореної землі, не боячись, стояло двоє.
Опустивши погляд, він побачив, що це були Кісмет і Люсі.
Соул похлопав Дюдю по голові, вівши їй приземлитися поруч з Кісметом, а потім зі спини птах стрибнув.
Коли він торкався землі, то відчув надзвичайно густу арусту брудно.
І виходила вона не від безформного пометування Минулого, а від лежачий на землі, нерухомої Люсі поруч з Кісметом.
"Люсі заражена брудною, і вже мутіла".
Скверна на Люсі була дуже знайомою. Це була та найжахливіша аура, яка була в кожного тяжко зараженого чорним припливом пацієнта, якого він лікував за останні півроку.
- Що сталося? — Сол підійшов до Люсі і простягнув руку, щоб допомогти їй встати.
Кісмет повернув голову і посміхнувся.
Ніби він стояв на краю "пропасті" для перегляду.
« Глаз бурі» — почувши слова Кісмета, Сол стидав пальці.
Він згадав, як Пэр у жаху втекла. Чи не було це також пов'язано з « очима бурі»?