Вугілля губ Люка трохи піднялись. Потім він подивився на Байрона, який стояв поруч. - А це хто?
Зазвичай маги рідко коли звертали увагу на нижчих від них. Те, що Люк так наполегливо питав про Байрона, очевидно, означало, ніби його попереднє життя залишило на ньому глибоке враження. — Бейрон, — коротко представився той, не вдаючись у подробиці.
Лукові вузьки продовжували підніматися, поступово перетворюючись на дивну V-подібну посмішку. - Дуже приємно познайомитися. Сподіваюся, у мене буде можливість особисто вас припаркувати.
— Удачі, — повільно моргнувши, відповів Сол.
Люк не зрозумів, що сказав Сол. Начебто не ругальство, але й приємного мало.
У цей момент Сол подивився в інший бік і раптом сказав: - Пані, ви так довго дивилися. Не хочете вийти і поговорити?
Повітря відразу затремтіло, і з'явилася людська фігура.
Це була дуже низькоросла дівчинка. На вигляд це не більше метра. Але дуже мила, з шкірою, ніжною, як у ляльки.
Крім того, багато її рис були більше схожі на лялечки, ніж на людські.
Наприклад, її біла шкіра — це покручені і ледь помітні шви на шиї, губах та інших органах.
Але її ментальна сила говорила йому, що ця куклоподібна дівчинка є живою людиною.
Люк, побачивши дівчинку, спочатку з подивом подивився на Сола. - Як ти виявив Керрі? Хоч і не хочеться визнавати, але її технологія приховування ментальній сили дійсно дуже сильна.
— Так хочеться розрізати їй голову і подивитися, що там, — додав він.
"Ха, та ти, здається, всіх, кого бачиш, хочеш препарувати" - подумки закотив очі Сол, але зовнішньо залишався спокійний. — Доброго дня, пані Керрі.
Керрі не відразу відповіла. Вона механічно підійшла і стала між Солом та Люком, утворюючи з ними трикутник.
Вона повернула голову, подивилася на Сола і лише тоді заговорила. І насправді, як лялька, коли вона говорила, її нижня щелепа рухалася окремо від верхньої. - Можете звати мене Керрі. Я чула, ти - улюблений учень Горси?
Яке питання. - Вчитель мені особисто про це не говорив.
— Я буду спостерігати за тобою на відбірі, — Керрі знову повернула голову вперед. — Не озорь Горсу.
Це що, слова конкурента?
І чому вона весь час говорить "Горса"? У мого наставника вже є дружина.
Люк і Керрі замерли.
Через мить Люк розхохотився, і його щойно прирослий, але вже спотворений рот раптом відвалився. Сміх відразу став глухим.
А Керрі нахмурилася. Її брови дійсно зрушилися до центру, але їхній кут не змінився. - Я захоплююся ним. Він геній Клану Сяючих. Ти не можеш...
— Слава наставника не потребує захисту, — без церемоній перебив її Сол. - І мій талант не потребує чужого визнання.
Брови Кэрри сступились ще ближче.
Вона, схоже, не зрозуміла, що мав на увазі Сол, але очевидно, з ним не спілкувалася.
Коли Керрі побачила Солу і оцінила його гнучке магія та сильну, ментальну силу, вона досягла своєї мети - що ж, побачимось на відбірі.
Керрі, повернувшись спиною до них, пішла. Пройшовши кілька десятків метрів, тут з’явилася величезна гарбузова карета.
Керрі, не згинаючи колін, злетіла в повітря.
Двері гарбузової карети відчинилися і, коли вона влетіла всередину, автоматично закрилася.
Все це було схоже на те, як лялька сідає в лялькову карету. "Так це і є кандидат від Клана Сіяючих?"
- Якщо вже ми зустрілися, то й я піду. З нетерпінням чекаю змагання, бо Люк підняв з землі свій рот і знову приліпив його до підборіддя.
— Зміст змагання вже визначено? — Без обиняків запитав Сол.
— Хто знає? — Люк уже приводив своїх літаючих каное, потиснув плечима. - Може, поки ми не знаємо, змагання вже почалося.
Рада Зоряних Ворота не стала мудріти з змістом змагань.
Більш того, такий важливий відбір не допускав жодної фальші.
Невдовзі після того, як три кандидати вперше зустрілися у Озера Рейн, пані Люсі, представник Ради Зоряних Ворт в Нічінь, принесла рішення голови голову і голова Клана Сіячих та скликала всіх трьох в Месті минулого року.
Після недавніх подій Герберт і Пер очистили кілька разів спільними зусиллями.
Але вони так і не знайшли жодних слідів вбивці Кларка.
Хоч, за допомогою ретроспекції та ментального сканування вони і визначили його ключові характеристики, але така принципальна сила була надзвичайно рідкою.
По одній лише її характеристикі не можна було порівняти його з жодним відомим чарівником третього рівня.
Або це був якийсь відлюдник, або він навмисно приховав свої справжні ментальні характеристики.
Але другий варіант був дуже складний. Сола вважає, що це все одно, ніби повністю змінити кров.
Тому він був абсолютно впевнений, що його могутній і свавільний наставник знову затінює щось неприязне.
Через постійне вторгнення і руйнування, які були зроблені двома магами третього рівня, Помети Минулого вже втратили свою просторову багатошарованість.