Можливо, раніше Сол не знав про обмеження для чарівників третього рівня. Але коли він дізнався, як вони використовують заклинання, то зрозумів, що це осквернена Нічових земель відлякує інших.
Тільки маги другого рівня, ще не виконавці прориву були готові ризикувати щоб піднятися на сходи.
— Звичайно, Ха не такі, як ви, щойно сталими другого рівня. Це будуть досвідчені чарівники, які вже багато років на другому рівні, але ще не знайшли способу відкрити ворота. А нагородою для переможця буде допомога у підготовці всіх ресурсів для відкриття врат і сприяння самому процесі.
Хлоп!
— Отже, Кісмет плескав у долоні, — прошу господаря ретельно готуватися до прориву і стати справжнім кандидатом в відбір. Так ви зможете отримати величезну кількість ресурсів і успішно прорватися.
« Це те, що ми маємо на увазі".
Наставник Горса наказав Солу стати третім за рік, але тоді він міг і не знати про інших кандидатів. - Яким буде результат?
— А ось цього я дійсно не знаю, — розвів руками Кісмет. - Зрештою, минулого разу місце мага третього рівня в Ніччих землях звільнялося кілька десятиліть тому, і мене тут не було.
Сола не турбувався відбіром, але він не знав, чи його час і сили забирають у нього на третій рівень за рік.
Але оскільки в Ніччих землях має бути три рівні, то Рада Зоряних Ворт не буде тягнути час. - Я зрозумів, кивнув Сол. - У тебе є ще якісь новини?
— Нет.
- Тоді я задам тобі одне питання.
— Звичайно, господарю, питай--
— Кілька десятків років тому ти вже був другого рівня, вірно?
— Да~
— А скільки ти вже на другому рівні?
Легка усмішка зникла з обличчя Кісмета.
Він мовчки дивився на Солу майже хвилину, а потім тихо сказав: - Дуже... Дуже давно.
Кісмет ніколи не говорив, який у нього зв'язок з щоденником смерті.
Але Сол знав, що багато його вчинків були пов’язані з ним.
Лише за його загадковою поведінкою Сол не міг зрозуміти, яку роль він у цьому відіграє.
Він сіяв хаос в різних місцях, щоб зібрати сторінки щоденника. Чи він робив це з примусу чи добровільно? Від розчарування чи з задоволенням?
Але сьогодні Сол раптом побачив в усмішку Кісмета щось під його багатоликою масою... У розпачі?
Він не знав, чи це було його ілюзією, тому що Кісмет відразу ж знову посміхнувся. - Раз вже я стільки для господаря зробив, не тримай мене більше тут, — Кішетт підняв два вкаменних пальці і злегка їх помахав. — Хоч би якими гарними були місцеві краєвиди!
— Хм... — Протягнув Сол, замислившись.
П'ять хвилин потому.
Сильний вітер дув Кімету в обличчя, зачісуючи його срібне волосся назад. Його меланхолійний образ відразу ж змінився на придурковатий.
Кісмет все ще сидів на тому ж стільці, а навколо нього як і раніше клонувалися клони Малюки Водорості. — Я хотів побачити не ці види!
Соул притягнув Кісмета на круглу платформу на вершині вежі.
Схоже, наближалася зима. Сьогодні вітер був особливо сильним.
Ці мантії, як і вітрова мантия, майже не підскочили.
Не хотів, щоб він вільно ходив по його вежі. - Тут є види непогані.
— Ладно.
Кісмет змирився і, не зважаючи на крихітку Водоросль, скотився зі стільця на підлогу, підклав руки під голову й розтягнувся на землі.
З видом повного смирення.
Раптом велетенський птах розтрощив крила. Один блідо-балтое пір'я, відірвавшись, впав на обличчя Кісмета.
Він, не соромившись, з цікавістю взяв майже закрите йому обличчя перо і почав його вертіти. - Мій любий молодший брат-хозяїн, як звати цю мутовану велику птаху?
Блискуча і жовта пташка була, можна сказати, позичила у Пер. Соул і не думав давати їй ім'я. - Немає імені? — Побачивши, що Сол не відповідає, з усмішкою запропонував Кісмет. — Назвемо її Дюдю!
Сол насупився. І від слова "згубити обличчя" і від слів « потерпати". Обидва варіанти були не дуже. - Як хочеш. Кохайся видів, а у мене ще справи. Не роби нічого зайвого. Поміту - викину.
- Слухаюсь! — Кісмет хотів вчепити пір’я собі у волосся, але відчувши слабкий запах пташиного посліду, брезглівво скривився і кілька разів за допомогою очищуючих заклинань. — Эх, я так довго трудився, а те, що хотів, зробити не можу. Тепер хоч відпочину.
Соул вже було розвернувся і пішов, але біля самих дверей не втримався та обернувся. - А що ти хотів зробити?
Кісмет, повертаючи голову, вказав на небо. — А я, - сказав він Солу, — хочу до зірок!
Залишивши незрозумілого Кісмета, Сол спустився на перший підземний поверх і попросив Каміллу про атоми.
Каміла, як і раніше, була готова обговорювати з Солом будь - які наукові питання.
Але хоч вона і була магом третього рівня, її знання про атоми були обмежені.
Кілька поширених моделей атома, які вона запропонувала, відрізнялися від тих, що Сол знав з фізики.