Світ навколо був занурений у темряву. Він провів руками по переносниці, але не надивився очей.
Навіть околиця зникла.
Пальці Кларка тремтіли.
Це було не просто втрата очей.
Якби він втратив їх, то міг би виростити або пересадити нові.
Але тепер він втратив одну з п’яти відчуттів — зір.
Саме поняття "око" на його тілі було стерте назавжди.
Але зараз, крім того, що він пам'ятав, як сам відмовився від зору і сам стер частину своєї спогади, він більше нічого не міг згадати.
Після короткого сплеску емоцій Кларк знову заспокоївся.
Він сидів на підлозі, не поспішаючи вставати, і спробував, занурившись у короткий сон, знайти свій зв'язок з Вітряною феєю.
Через мить він повільно посміхнувся. « Зв’язок, закладений в її сні, все ще існує. Тільки цього разу потрібно бути обережним... Треба переконати головуючого допомогти мені відмовити Офелію. І ще той Сол... Хм, ця справа безумовно пов'язана і з ним... Треба знайти спосіб його прибрати."
Невелика невдача не змусила Кларка здатися. Він вже почав планувати свій наступний крок.
Стати магом четвертого рівня було нелегко, і готуватися до цього сотні років було звичайною справою. Якби за ним не стояв Рада Зоряних Ворота, він би і не думав зараз про досягнення.
І оскільки він уклав угоду з головою Ради Аліком, то й не збирався відступати.
Він навіть не збирався змінювати свою ціль.
Але, поки Кларк будував нові плани, раптом почулися великі кроки.
Кларк повернув голову, його брови повільно зійшлися.
Він зовсім не помітив, як кроки наблизилися до дверей підвалу.
Крім того, йому не було відомо про коливання у ментальному і магічному відрізку.
Він прокрутив у своїй пам'яті... Нічого схожого...
Ні, було одне, хоч і не зовсім те, але ця аура залишила в його пам'яті глибокий слід!
Кларк схопився і, повернувшись до дверей, сказав по складах: - Го-р-са.
Горса як і раніше неквапливо йшов вперед. Коли він рухався, тінь за його спиною витягнулася, дійшла до дверей і повільно прочитала весь вхід.
Все світло зникло. Горса повільно зірвав з обличчя гниючу шкіру. Його спотворені риси поступово повернулися до колишньої, прекрасної форми.
З мага, схожого на мумію, він перетворився на чудового божевільного з Клану Сіяючих.
Але з присутніх, один не міг бачити, а іншому було все одно.
Горса підійшов до Кларка. Його голос все ще м'який, без особливих інтонацій. - Давно не бачилися, Кларк. Про що ми говорили минулого разу?
Кларк мовчав, зтиснувши губи.
— А, згадавши, — почекав трохи і продовжив Горса.
Він ступив уперед, встав поряд з Кларком і притиснувся до його вуха й прошепотів: - Я тоді сказав, ще раз мене розізлиш — вб'ю.
У темряві кулаки Кларка відразу стиснулися.
Кларк і Горса не бачилися майже сто років, а він навіть став третій рівень раніше, ніж Горас.
Але їхнє спільне минуле, коли вони обидва були другого рівня, залишило в пам'яті Кларка незгладимий слід.
Він навіть... Насправді його трохи боявся. — Горса, магам третього рівня не дозволено входити в Ніччіні землі - заручився і спробував пояснитися. - І коли це я тебе розізлив?
- По-перше, Горса підняв палець, зараз я другий.
Він не брехав. Від нього виходила чиста енергія темної магії.
Ніяких ознак Клану Сіяючих. - А по-друге, ти не знав, що Сол - мій учень?
Почувши це, Кларк зрозумів, що добро не закінчиться. Він відразу атакував. У кімнаті раптово з'явилося багато молочно-білих дзвіників.
Вони гойдалися без вітру, не видаючи ні звуку.
У повній темряві Горса, природно, не міг їх бачити.
Але, дивна справа, його фігура відразу ж перетворилася на тонку чорну тінь і, точно ухилившись від всіх гойдаючих дзвоників, злилася з полом, наче справжня тінь.
Хоч світла і майже не було, тінь все одно існувала.
Кларк не бачив рухів Горси, але знав, що якщо вже він напав, то не залишить це просто так.
У мить, коли з’явилися дзвіночки, він піднявся в повітря і зі силою випустив надзвичайно чисту магію.
Але ця магія, беззвучно, ледь покинувши його ментальне тіло перетворилася на жахливу силу.
Дзвіночки раптом задзвеніли.
Ситуація не змінилася, все та ж кімната.
Світло не змінився, як і раніше нічого не було видно.
Але це місце вже з дійсності перетворилось на сон.
— Зараз, хоч я і поранений, але ти обмежив себе другим рівнем. Отже, мій бік однаково - Кларк знову опустився на підлогу.
Хоча він і перебував у своєму власному сні, Кларк все ще нічого не бачив.
Це була ціна втрати зору.
Але Кларк уже звик до життя без малюнків. Він вже почав використовувати інші почуття і свою унікальну силу кошмарів для сприйняття світу.
У своєму сні він був всевладний.
Але коли Кларк почув від свого сну, то стиснув губи.
Він не знайшов Горсу.
І без того темна кімната стала ще темнішою. — Немає світла - немає і темряви. В моєму сні, як ти збираєшся використовувати силу темряви?