Я стояла поруч Люсі хотіла щось сказати, але знала, що хоч її прапрадед і був головою Ради Зоряних Вор Аїк, вона, будучи лише другого рівня, зараз не мала права голосу.
Серед магів, які прагнули знання й сили, лише їхня могутність завоювала справжню повагу.
Слума приснився сон.
Уві сні він молодий.
Він побачив, як щойно увійшов у Нікчінні.
Але ця картина швидко зникла.
Час потекло назад, перетворившись у потік світла.
У цьому потоці Сол побачив себе, що розмовляв з Шайєю із Аргоса.
Але ця картина швидко спотворилась і знешкоджувалася.
Він знову побачив себе, що б'ється біля вежі і біжить до нього Корі.
Ці картини також не затрималися надовго.
Він пройшов через Голубу Бухту, перетнув Долину Протяжної руки, вийшов з маєтку Ральфа, повернувся в вежу, у той день, коли він тільки-но закінчив тест на учня.
Той, хто сидів навпроти нього, розсміявся - два протилежних елементи? Ти і справді навмання написав.
Він мовчав, лише спокійно дивився на Сола.
Соул побачив, як він простягає руку до кукле посередині.
Він згадав, що в той момент він твердо вирішив впасти у непритомність під час тесту на ментальну силу.
Хоч він і не розумів, чому, знепритомнівши, зможе уникнути тесту на магію та вижити, але щоденник не сказав, що це робити не можна, а тому - « можливо»!
Наступної секунди Сол виявив, що він знову у своєму слабкому тодішньому тілі і постійно дивиться на ляльку.
І те знайоме "спатай мене" і змішані з ним « вбий мене".
Незабаром Сол відчув запаморочення і нудоту. Ніби хтось засунув руку йому в мозок і безперервно його перешкоджав, змушуючи всі нерви в його тілі натягуватися та рватися.
Він хотів відвести погляд, але говорив собі що треба триматися.
Якщо тільки витримає, то він виживе.
Поступово темрява почала вторгуватись у його мозок, а оніміння почало підкрадатися зі спини. « Можливе... — подумал Сол. — Я от-от впаду у знепритомність».
Але в цей момент пролунав раптовий, але, здавалося, що він виходив з його власного тіла голос: - Ти дійсно хочеш впасти в непритомність? Але це ще далеко.
Крик ляльки змінився.
"Зпаси мене" зникло, залишилися тільки незліченні « вбий мене! Вбий мене!»
Дивний голос всередині продовжував: - Ти хочеш впасти, тільки тому що ти цього хочеш. Але зараз... Ти не хочеш падати.
Біль і темрява відступили одночасно. Соул різко розкрив очі.
Сід і Нік одночасно підскочили.
Вони подивилися на Сола, і жах поступово змінився.
І голос ляльки змінився. - Вбий мене! Убий мене! Горса... Вбий мене!
— Горса... — Цілком повторив Сол. - Убий мене...
- Вбий мене! Убий мене! Горса... Знову вбив мене!
- ...Снова убил... Мене?
Сол завмер. Йому раптом стало цікаво, що означає "засада"?
Раптом він побачив, що покинув вежу і там пройшов тест. "А це ще де?"
Соул озирнувся.
Сонце світило яскраво. У ніжній та зеленій траві виднілися білі квіти.
Легкий вітерець колихав квіти і трави, наче вони вітали Сола. — Братик Сол...
Срібні метелики, які з’явилися на дні моря, підлетіли до Солу.
Все було так чудово, як у сні.
Але небо раптом затягнулося хмарами, і грівся грому. Здавалося, ось-ось станеться щось жахливе.
І веселий танець Панні відразу втратив свою легкість і веселощі. У її голосі почувся страх. хтось хоче мене з'їсти, допоможи мені сховатися!
- Панні, швидко ховайся в моєму сні! — Тут же крикнув Сол.
Панні слухняно влетіла йому в лоб.
У ту саму мить небо і земля закрутилися в жовтому піску. Видимість впала до метра.
Великий пісок бив Сола по шкірі, наче незліченні сталеві ножі.
Цей голос з глибини душі пролунав знову. - Так ти сховав Кошмарну метелика у своєму сні. Ха, і справді талановитий та самовпевнений.
— Чи можна грати сон на очах Творця снів?
- Самовпевненість!
Картина перед очима Сола знову змінилася. Заглиблене жовтим піском, трава, хмари та сонце — усе зникло.
Довкола лишилась темрява.
Потрохи в темряві застигли вогники й почали спалахувати туманні ореоли.
Але головний фон все ще залишався чорним.
Здавалося, що мовчазний, але він черпає велику силу.
Він відчував, що ширяє в повітрі, невагомий.
Але він повільно рухався, наближаючись до одного з тускотливих ореол.
Солу здавалося, що він провів у цьому стані, не в силах поворухнутися і навіть штовхати, вже кілька сотень, а то й тисяч років.
Йому відчайдушно хотілося поворухнутися, побачити щось ще, почути хоч якийсь звук, крім тиші.
І ось, коли ця думка з’явилася, Сол відчув, що його швидкість змінилася.
Він почав швидко наближатися до туслоподібного ореолу, який так повільно рухався.
І швидкість все зростала.
"О, у мене раптом з'явилася сила."
Ця сила підсилила його. Вогоньки перед його очима швидко перетворилися на тонкі лінії, потім — у світлові потоки, і зрештою вони зникли.