Кісмет, піднявши брову, відступив.
Багато душевних ниточок, впавши на підлогу, не завдали жодної шкоди і стали новим Солом.
Так Соул, скориставшись моментом, став між Люсі і Кісмет.
У очах Кісмета промайнула усмішка, яка відразу ж стала божевільною гримасою.
Але, ледь він підняв руки, щоб знову застосувати свою жахливу звукову магію, як з стелі кімнати раптом спустилася молочно-білі дзвіночки. Вони, покаявшись, поввисли над їхніми головами і не видаючи ні звуку.
Соул не чув звук дзвіночок, але його розкидані по всьому приміщеннях емоційні нитки відразу ж відчули їх ілюзорна присутність.
Молоко-білі, схожі на мушлі, дзвоники рухалися без вітру, хаотично і від одного погляду на них з'являлось відчуття падіння до безодні.
Це були дзвіночки Творця снів Кларка. — Кларк! — Піднявши голову, кричала Люсі. - Убий Кисмета!
Кісмет завмер і, не задумуючись, кинувся до виходу.
Але вся кімната раптом витягнулась. Хоч би як Кісмет біг, він не міг наблизитися до дверей.
Побачивши, що так йому не піти, він різко зупинився і тупнув ногою.
Кам’яні плити відразу вибухнули. Гучний звук, наче волоцюга якоїсь нової магії змусив дзвіночки над головою застикати у своєму русі.
Сол, який спостерігав за тим, що відбувається, відразу помітив Люсі, яка збиралася таємно напасти на Кісмета, раптом схопилася за голову і впала на підлогу.
Вона відчувала сильний біль.
А от Сол, крім того, що нічого не чув, не відчув ніякої атаки.
Він негайно створив « Доспех», який відфільтровував частину магії, і Люсі, яка стояла за ним, стало трохи легше.
Коли Сол знову змінив свій погляд вперед, він побачив Кісмет, невідомо коли, вже зник.
А дзвоники над головою знову почали хаотично гойдатися.
Тільки тоді Сол, застосувавши лікування легенів ран, відновив слух і подивився на стан Люсі.
Э-э... Це видовище було не з приємних.
Він витягнув зі сховища плащ і накинув його на майже голе тіло Люсі.
Її тіло було у величезних ранах, залишених звуковими хвилями. Хоч через магію, кров і не було, але рвані рани виглядали жахливо.
Соул дістав зілля і простягнув його Люсі. Та, притулившись до стіни і міцно стискаючи плащ, відмовилася. - Дякую, але мені зараз не можна приймати ліки.
На її голому білому плечі величезна рана повільно затягувалась. Через кілька секунд вона повністю закрилася, і навіть слід від порізу швидко зникав.
Не схоже на магію, і не на самозцілення. Швидше, вона використовувала якийсь артефакт.
Соул прибрав зілля і випив його сам.
У нього на тілі теж були дрібні порізи, залишені відголосками атаки Кісмета.
У той момент, як Сол встав, він раптом відчув, що чиєсь рука схопила його за горло і підняла в повітря.
Солу здалося, що його шию ось-ось зламають.
Він відразу спробував контратакувати, але не міг вловити джерело атаки.
Він торкався шиї, але не знайшов ніякої руки.
Все було наче повітря, немов його уява.
Як нелогічний сон! — М-м... — Сол намагався відокремити своє ментальне тіло, але виявив, що рука стискала його горло і тримала йому руку.
Він не міг вирватися зі свого тіла.
У той момент, як Сол випружив очі, вже збирався перетворити руки на щупальця, що стояла поруч Люсі раптом заговорила. — Кларк, відпусти Сола!
Рани на тілі Люсі вже повністю зажили. Вона ледве піднялася.
Хоч і була вона вся синці та прикрита плащом Сола, але вже випросталася і гордо піднявши голову, знову знайшла свою стриману, однак високомірну манеру.
Але Кларк лише трохи ослаб, але не відпустив Сола.
Сол, схопивши руку Кларка, намагався вирватися з допомогою магії, але виявив, що кожного разу, коли він спробував застосувати закляття, на нього наступала дивна сонливість, не даючи зосередитися ментальній силі. — Пане Кларк, - насупилася Люсі, — Соул щойно врятував мені життя від Кісмету. Будь ласка, відпустіть його. Дайте йому хоча б шанс пояснитися.
У цей момент налетів порив вітру, смтя і без того розкидані по кімнаті речі до стіни.
Коли вітер вірш, в центрі кімнати вже стояла Пер.
Побачивши, що Сола схопили, вона хотіла підійти, але зупинилася. — Кларк, відпусти Солу.
- Переживеш за свого маленького коханця? — Кларк подивився на Пэр з незрозумілою посмішкою.
Кутики губ Сола смикнулися.
Обличчя Пер на мить застигло, а потім вона немов з досадою закочувала очі. - Цей сопляк дещо вміє. Він мені потрібен.
- Ти про його здатність очищати від бруду? — усміхнувся Кларк. — Непогано. Але я волію тримати такі особливі здібності у своїх руках.
— Наприклад, Кларк підтягнув Сола до себе, — я просто знімаю його душу, і тоді дізнаюся, що це за здатність.
Почувши "з'їм його душу", Пер дернулася. Їй здалося, що в його словах був натяк.
Вона опустила голову і, змиривши гордість, сказала: - Його здібності мені потрібні. До того ж, ти знаєш хто він.