Вона дивилася на Сола вже не як на свою іграшку, зверхньо. У її очах з'явилося розгублений вираз, ніби вона щойно прокинулася від сну. - Я... Ты... Чому ти можеш повернути мені трохи розуму?
Напівгниле обличчя відьми піднялася з чорної плями. Вона, висунувшись наполовину, мимовільно розпластилася на підлозі. - Скверну з твого тіла ще можна витягти. Отже, твоя мутація не повністю невідворотна. Якщо послухаєш мене, може я допоможу тобі повернути розум.
Відьма відкрила рот і, дотропившись до своїх щок, намагалася знову себе відчути.
Раптом вона тихо розсміялася. - Значить, я ще не повністю мутувала. Але про це мені сказав незнайомий чарівник.
- Через що ти мутувала? — Нахмурившись, запитав Сол, присівши на котточки. — Це пов'язано з « оком бурі» Нічових земель? Ти знаєш, що це таке?
Але відьма не чула цієї назви.
У її відсутньому погляді чиясь розгубленість. - Я не знаю, про що ти говориш. Тоді мій експеримент провалився, і магія вдарила по мені. Я зазнала жахливої нечистоти. Але коли я перетворилася на монстра, жоден з моїх друзів і слуг не прийшов мені на допомогу! Всі вони думали лише про те, як втекти з цього особняка перш ніж я остаточно втрачу контроль!
— Ха! Я тоді ще могла говорити, бачила, але вони просто запечатали всю кімнату!
Відьми дуже ненавиділи інших.
Якщо б ті люди знову з'явилися перед нею, вона б розірвала їх на шматки. - Моє тіло вже росте і не підкорялося мені, але мій розум ще не повністю мутував. Я постійно благала в тій кімнаті, сподіваючись, що вони повернуться і врятують мене.
- Можливо, лише одне зілля, одна очищення магії могла б мене врятувати, але вони воліли просто запечатати мене, ввірувавши у моє божевілля і мутацію, навіть не попрацюючи як слід перевірити мій стан!
— Ти не знаєш, як це - не мочити рухатися, а говорити перед очима лише огидні галюцинації... Як же повільно вмирати в муках!
— Не знаю, скільки минуло часу. Коли я вже була на межі, в моєму особняку увійшли інші і зняли друк. Я думала, що нарешті отримала допомогу.
Відьма гірко усміхнулася, але відразу ж її сміх став нервовим і дивним. - Який же я була наївною! Людина, яку вважають зараженою, яка переступилася в калюжу тіла і вже встигла висохнути. Як вони могли повірити, що я звичайна людина?
- Вони зовсім мене не слухали. Вони пішли і навіть зміцнили друк, адже відьма подивилася на Сола, а біль у неї поступово згасав. — Мої нестерпні, безсилі крики стали для них лише приводом хвалитись!
Тіло відьми все ще піднімалося. Вона вже могла випростатися. - А потім, одного разу, я раптом прокинулася - засміялася відьма. — Моя сила зросла. Всі в особняку підкорялися мені. Ніби я повернулася у свої кращі часи.
— Ні, я зараз ще сильніше!
— І ти, — подивилася вона на Сола, її очі почервонів і зіниці розширилися так, що майже заповнили все очне яблуко, а це була моя нова іграшка!
Відьма рушала, щоб наблизитися до Сола.
- І як тобі ця іграшка? — Раптом підняла руку Сол.
Питання Сола поставив відьма в глухий кут. Її обмежений розум не міг зрозуміти, чому він це запитав, але вона інстинктивно відповіла: - Ти цікава іграшка.
« Я зрозумів, — сказав я. — Сол прибрав руку і навіть втягнув у рукав восьминога руку, яка перетворилася на щупальця. - Насправді, простір у якому ми зараз знаходимося - теж нереально. Це також твоя ігрова кімната, а ми всі - лише маріонетки, якими ти керуєш.
Обличчя відьми змінилося, вона хотіла щось сказати.
Але підвал, в якому вони перебували, несподівано здригнувся.
Але цього разу поштовх був не зверху.
А зовні!
Соул чітко відчув, як в цей простір увійшло щось надзвичайно сильне.
Здавалося, світ затремтів.
Якщо це був сон, то через втручання надзвичайно нестабільної сили він ось-ось мав знищитися!
Увійшов маг третього рівня!
Соул посерйозел. Він зрозумів, що це швидше за все почала діяти Пер!
Але він ще не визначив точного розташування « ока бурі».
Невже « очі бурі» не тут, а то джерело хаосу і злоби над його головою?
Якщо вторгнення Сола та його супутників в цей палац було, наче маленький кам’яний камінь, кинутий у озеро, від якого по воді пішли колами, то розторгнення могутньої істоти третього рівня було подібне до цеглини, яку воно відразу розібралося.
Незабаром простір знову здригнувся.
Перед очима Сола з’явилась картина, і вона затремтіла, наче від поганого сигналу.
На кілька секунд Солу здалося, що він знаходиться не в порожній кімнаті з запечатаними вікнами, а у кімнаті, переповненій мотлохом.
Під ногами валялися перевернуті металеві полиці, перед ним — зрізані столи та стільці.
На стінах і підлозі багато слідів крові.