— Управителя?
— Жінка в чорному фраку і з маленькою капелюшками... Не знаю, де вона. Але ти ж лакей, може, подивишся на кухні.
У залі було багатолюдно. Брандо швидко знайшов всіх. Через п’ять хвилин управитель, про якого говорив Кісмет, привів останнього воюючого мага, низькорослого.
Брандо знав його. Його звали Дурут. Через невдалий магічний експеримент його тіло зменшилось на третину. Це, напевно, був перший раз в його житті, коли він надів офіційний костюм.
Він навіть ходити нормально не міг.
Але Брандо, чекаючи на місці ще кілька хвилин, так і не побачив Сола.
Він не втримався і запитав у Кісмета, який тільки що повернувся після танцю з якоюсь дамою: - Ти не бачив того молодого магу, що увійшов за тобою?
Посмішка на обличчі Кісмета, який, здавалося, вже забув, навіщо прийшов, застигла. — Ти про Солу?
- Ти його теж знаєш?
— Слава про Очищення Душ не так вже й мала, — посміхнувся Кісмет, але негайно посерйозив. - Я його не бачив. Ни разу. Ні серед гостей, ні слуг, навіть біля господині, яка з’являється лише час від часу. Сола тут немає.
Брандо згадав, що Сола єдиного не було зовні помести, але не почав говорити про це Кісмет. - Я піду пошукаю.
У ролі лакея були і свої плюси. Він міг підходити до будь-якого місця, не викликаючи підозр.
Брандо, несучи піднос, ходив по залу. Підійшовши до рушниць у глибині залу, він хотів піднятись і зупинив контрольного руху. — Пані не наказувала. Не можна.
— Простите.
Пам'ятаючи про долю блакитноволосого мага, Брандо не став сперечатися і пішов.
Але, ледь він розгорнувся, як почув з сходів тупий стук підборів.
Звук був дуже поспішним, він зовсім не вписувався у святкову атмосферу залу.
Брандо відразу ж обернувся і побачив, що на середині сході стоїть жінка, як дві краплі води схожа на управитель та одягнена так само.
Вона, зовсім забувши про пристойність, кричала в галасливий зал: - Ворог! Ворог! Хтось увірвався в маєток!
Музика в залі тут же смола. Усі гості подивилися на драбину.
А кілька магів, яких не розуміли чому вдягали на гостей, просто зраділи.
У цьому залі вони всі тимчасово втратили магію і навіть не могли піднятися на другий поверх.
Тепер, коли хтось увірвався в маєток, цей нудний бал нарешті міг змінитися!
Люсі відразу кинула свого партнера по танцях і разом з натовпом підійшла до рушниці. — Хто вдерся у маєток?
- Це грабіжники?
Люди, стоячи в залі, дивилися на менеджера і наввипередки запитували. - Це непрошений гість, злодій! — Обличчя менеджера було суворим, на чолі здулися вени. - Він вкрав нашу господиню!
- Ти прийшов мене врятувати, мій лицар?
Маленька дівчинка, на вигляд років п'яти-шості, міцно обняла Солу за шию. Вони обидва висіли зовні балкона третього поверху.
Соул, оперившись однією рукою об край балкона, трохи чекав і потім підтягнувся на одній руці.
У кімнаті вже нікого не було.
Сол, тримаючи дівчинку на руках, повернувся в кімнату. - А тобі потрібне спасіння? — Тільки тоді він відповів на її запитання.
— Мені не потрібно порятунку, — хіхіла дівчинка. Мені нудно, мені потрібна іграшка. Або багато іграшок.
Сказавши це, вона поклала руку Солу на голову. - А тепер я наказую тобі стати моїм лицарем-захисником.
— Я маг, а не лицар.
Рот дівчинки округлювався. - Чому ти мене не слухаєш?
— А чому я маю тебе слухатися? — У свою чергу, запитав Сол. - Хіба всі інші завжди слухають тебе?
Звісно! — З цілковитою впевненістю заявила дівчинка. - Тут всі повинні мене слухатися!
- Ти не лицар, ти поганий! - Вона зморщила носик.
Здається, що Сол не такий, як усі, і дівчинка раптом відкинулася назад. Вона розірвала рот широко, вистрелила в нього своїм алимом, гострим стрілою.
Але чорне бджолоїдка, що з’явилася перед Солом, виявилося швидше. Вона відразу обвила її язик і з силою сміло.
Хлоп!
Кривава мова впала на підлогу.
Сол і дівчинка одночасно замерли. - А-а-А!
Хоч у неї не було більше мови, вона видала пронизливий крик, від якого в Сола мало не лопнули барабанні перетинки.
Не чекаючи наказу, Волосся швидко обгорнула дівчинку з ніг до голови і перетворила її на кокон.
Навіть очі були щільно закриті.
Але крик не припинився. - А-а!
Соул опустив очі і з подивом побачив, що пронизливий крик походить від язика на підлозі.
На цьому алом, ізольованому шматку язика, невідомо коли, теж виріс рот.
До того ж, поки він кричав, на ньому виросла пара очей.
У цей момент крик вже привернув увагу тих, хто був зовні.
Соул, схопивши з поблизького ліжка з балконом подушку, кинув її на мову, а потім, разом із дитиною Водослю і пов'язаною, як хробакка, дівчинкою, знову вистрибнув на балкон.
Потім він дістав одну руку зі сховища Око і відразу ж поклав її на вказівний палець.
Його палець, висунувшись за перила балкона, почав спостерігати за тим, що відбувається в кімнаті.