Наступної секунди Сол відкрив очі.
Магія і ментальна сила, пройшовши через вкрай стиснення під керівництвом Локатора, нарешті прорвали кайдани!
Я відчуваю, що в тілі чари бурять і загартовані як сталь, ментальну силу, Сол нарешті посміхнувся.
Тепер він був другого рівня!
Хоч прорив і був успішним, але над головою Сола згустилися хмари.
Остання картина, яку він побачив уві сні, не зулівала нічого доброго.
Особливо ті, що розліталися по цілому океану білі сторінки, які нібито символізували великі зміни в житті щоденника.
« Якщо ліва сторона — це минуле, то права — майбутнє. Але майбутнє постійно змінюється, і лише декілька картин були чіткими. Чи означає це, що саме ті картини, які я зміг розгледіти, мають найбільші шанси стати реальністю? "
Резервуар магії все ще працював, але магія в ньому залишилося небагато.
Коли магія вичерпалась, то на дні резервуара Сол несподівано з’явився і зник. Він був затиснуто на дні, і якби Сол не пожер всю магію, він би його і не помітив.
Соул, керуючи своїм парованим тілом, повільно опустився на дно резервуара.
Тепер він бачив більш виразне. Сгусток світла був схожий на клубок ниток або кокон.
Соул не міг визначити, з чого він складається, але відчував бурхливу життєву силу!
« Це, схоже, теж нитка долі, але не розчавлена, а скручена в клубок і запечатана тут».
« Ніти долі» — так Сол назвав ту тонку нитку, яку він схопив у сні. Називати її просто « ниткою» було б занадто прозаїчно.
Сос тільки що, на основі здатності щоденника, розвинув свої особливі здібності другого рівня, але нитки долі він ще мало вивчав.
Але тепер йому не потрібно було бути таким обережним, як раніше.
Він нахилився і торкнувся згустка світла кінчиком пальця.
У ту ж мить в його голові з’явилося обличчя — яскраве, а відтінками розбещеності.
Це обличчя було йому знайоме, але Соул поки не міг згадати, де він його бачив.
Жінка з піднятими кутками очей злегка посміхалася, ніби з кимось розмовляла.
« Це нитка долі минулого»
Минуле — це те, що вже відбулось.
Сол продовжив вивчати зміст цієї нитки долі.
Картина змінилася. Жінка несподівано нахмурилась, і брови зійшлися на переноснику. Навіть дивлячись на зображення, можна було відчути силу, яка від неї походить. Сильний тиск, наче ураган, вдарив йому в обличчя.
Але гнів жінки тривав недовго. Її повіки почали нестримно опускатися, наче вона ось-ось засне.
У неї на скрині забилася жилетка. Здавалося, що вона з усіх сил бореться зі сном.
Але її боротьба була марною.
У мить, коли жінка повністю заплющила очі, все її тіло розлетілася на незліченні уламки порцеляни.
Потім з'явилася якась незначна сила, яка відразу ж знову зібрала її докупи.
Але тепер на її лівій руці не вистачало одного пальця.
Побачивши це, Сол нарешті згадав, де він бачив обличчя цієї жінки.
Коли стара відьма змусила його вивчати формулу трансформації ідеального тіла, він бачив у Чарівному дзеркалі Байсекаса, як вона перетворюється на іншу вродливу жінку.
Але Сол не знав точної якості дзеркала, і тоді він ще більше вникав у це.
Історія зникла.
Несподівано в клубок нитка світла розтопилася, кілька разів миттю проснула і повністю розчинилась у долоні Сола.
« Нитка долі зникла? Ні, швидше, повернулася!"
Сол випростався. У нього вже були здогадки про те, хто ця жінка.
— Стара відьма?
Він вистрибнув з резервуара, не зважаючи на позосталі крихти магії.
Він повинен був знайти стару відьму. Її особистість, здається, була набагато складнішою, ніж він думав!
Але, приземлившись, він з подивом побачив, що зовні резервуара стоїть людина.
Агу, який мав стояти на варті, лежав на землі без свідомості.
А Панні, наче справжній метелик, був замкнений у скляній кульці в його руці.
Побачивши Сола, незнайомець притиснув руку до грудей і елегантно вклонився. - Вітаю, господаре, з проривом на другий рівень.
Соул подивився на нього. Він був здивований, але в той же час йому здавалося, що побачити його де завгодно - це нормально.
Кісмет підняв голову. Кілька срібних прядів впали йому на очі, роблячи його вираз невизначеним. - Так, мій господар. Ви знову вгадали.
В іншій, прихованій печері.
Стара відьма, яка стояла навпроти розбитої жінки, раптом відчула холод на потилиці. Потім, ніби хтось стер з дзеркала туман, все стало ясно.
Її очі трохи розширилися. - Я? Я і є Ветряна фея Пер? Так значить, я і є Ветряна фея Пер.
Давно забуте знання раптом повернулося, і стара відьма, або, точніше, Пер, на мить розгубилася.
А самозванка навпроти неї нарешті зрозуміла, хто така стара відьма. - Неможливо! — Неперевірливо похитала головою. — Коли вона встигла звільнитися з полону Кларка?