Потім він передав клятву Ноа, щоб той постійно пам’ятав про свою мету під час навчання.
Ноа обережно взяв клятву, стиснув її обома руками і притискав до грудей наче найбільший скарб.
« Що ж, тепер, — подумав Сол, роздаючи завдання, - спочатку ти вивчатимеш з Агу універсальну мову магів."
Після того як Сол поставив Ноа його майбутнє завдання, він повністю змінив відповідальність на інших.
Він залишив хлопчика на опіку Агу та інших духів, а сам знову покинув вежу.
Цього разу він взяв з собою Германа, який знову отримав свою максимальну швидкість.
Тому що в нього з'явилася нова ідея зібрати трупів.
Використовуючи тіло, яке складається з Брандо, Сол вже провів тестовий запуск резервуара магії.
Коло працював без помилок, вже робив чисту магію, ось тільки ефективність і об'єми були низьковажні.
Щоб збільшити об’єм, потрібно було завантажувати у резервуар велику кількість предметів, багатих на магію. Наприклад, магічні кристали, матеріали або навіть потужні артефакти.
Сола мав все це, але недостатньо.
А щоб підвищити коефіцієнт конверсії магії, йому потрібно було більше трупів магів першого рівня і вище.
І збір трупів міг би вирішити обидві ці проблеми.
У минулому було важко знайти трупи в Нічнях, а останнім часом ніхто не виходив у небезпечні райони.
Але Сол зрозумів, що мисливський загін Ноа — чудовий об’єкт для збору.
По-перше, вони діяли самостійно. По-друге, вони відправлялися в дуже небезпечні місця.
Хоча маги ховалися ззовні, посилаючи на розвідку звичайних людей, хто міг сказати, наскільки безпечною є відстань у небезпечній зоні?
До того ж, вони були людьми Вітряної феї.
Вітрова фея кілька разів надсилала людей, щоб перевірити Сола, а потім вбила Джастіна. Це змусило Сола відчути серйозну загрозу.
Хоч останнім часом від неї і не було вістей, Сол не збирався розслаблятися.
Тому він не проти позбирати трупи з мисливського загону Вітряної феї.
І навіть не геть був сам трохи цьому допомогти.
Сол пішов слідом за тим, що сталося два дні тому. По дорозі він обходив приховані ментальні мітки.
Полювання загін Вітряної феї, виконуючи своє завдання і жертвуючи життям звичайних людей, не рухався дуже швидко.
Через день погоні Сол побачив біля входу у досить небезпечне покинуте місце главу підрозділу, мага Брауна.
У цьому покинутому пометі Сол вже бував.
Казали, що тут помер один мутировий маг. Пізніше хтось захотів зайняти це місце і за допомогою магії розчистив руїни.
Але через кілька місяців, коли інші люди проходили повз них, вони були здивовані тим, що помести знову стали покинутими.
На них були точно такими ж, як і на руїнах.
З того часу цей маєток отримав нову назву — Помече минулого.
Коли Сол входив у цей маєток, нічого особливого не відбувалося. Але коли він спробував зруйнувати одну з кімнат, то отримав від щоденника попередження про смерть.
Тоді він зрозумів, що це місце краще не чіпати.
Однак здавалося, що це не було проти відвідувачів.
Соул, сховавшись у густих кущах за межами помети і здалека спостерігав за групою.
Маг Браун і ще четверо учнів з безстрашними обличчями стояли біля воріт.
Але по тому, як вони часто дивились на вхід, було видно, що вони чекають вже давно і починають втрачати терпіння.
У загоні залишалося ще четверо звичайних людей.
А Ноа розповів Солу, що коли вони йшли в загону, то були цілі двадцять чотири звичайні люди.
Лише за місяць загинуло так багато.
Щоб його не помітили, Сол спостерігав за магами, використовуючи відбиття в мідних колонах і вікнах.
І ось, коли він знову перевів погляд на вікно, то виявив, що у склі більше немає відбиття.
Соул прищурився. Він не зробив різких рухів, а тільки ще раз переконався, що його ментальна і магічна сили повністю приховані, і повільно перевів погляд на ворота.
Але дивна справа: і Браун, та інші маги, і четверо звичайних людей як і раніше стояли біля входу. Навіть їх пози не змінилися.
Соул нахмурився і обережно знову подивився на вікно.
Але й там як і раніше не було ніяких відбиття.
"Щось тут не так".
Може, вікна в покинутому пометі раптом втрачають здатність відбивати?
Або того мисливця загону... там взагалі не було?
Соул просидів у засідці ще деякий час.
Цього разу, ризикуючи бути виявленим, він почав спостерігати за групою біля воріт.
Вони не булирухомі.
Вони перемінялися з ноги на ногу, чесали в затилці і так далі.
Але з часом Сол помітив, що хоча вони рухалися, ніхто не втрачав своєї сили.
« З ними щось не так!»
Сол підняв руку і вказав на Брауна.
З кінчика пальця зірвалася сріблястий метелик завбільшки з рисове насіння.