Він витягнув руки вперед, і з центру кожної долоні виміталися по два прозорих сірі щупальця.
Старик прийняв своє становище зі спокійним, а його молодий колега, хоч і боявся до смерті, навіть не намагався ухилитися.
Коли дві відсутні частини серця Агу втягнулися у щоденник, присвячення йому чорної сторінки знову змінилося. Шершові краї стали гладкими, а грубий папір набув м’якості й фактури шовку.
Ось тільки Агу, або, точніше, Безлікий Густав, який возз'єднався зі своїми осколками, більше не вимовив ні слова. Сторінка з його ім'ям сама собою закрилася, і він тихо завмер всередині щоденника.
« Похоже, Агу потрібен час, щоб завершити злиття душі. Що ж, після такого довгого поділу інтеграція свідомості і пам'яті дійсно може зайняти якийсь час."
Соул залишив щоденник у спокої і знову вдивлявся в темряві.
— Кхм-кхум, - кашляв управитель Хоуп. — Залишилися тільки розрізані уламки душ. Господаря Вежі, ви з ними теж добре знайомі.
Осколки душ?
Сол схрестив руки на грудях. Тоді нехай поки що не показуються.
Про які ще фрагменти душ у вежі мага могла говорити? Звичайно, про ті самі очі, роти і руках-макаронинів. Ці створіння не могли виходити назовні.
Краще він сам зайде і подивиться.
Соул опустив руки і ступив у темряву.
Управитель Хоуп пішов за ним, тримаючись на сходинку позаду.
Поки Сол досліджував свою нову вежу, стара відьма втратила терпіння.
- Що цей паршивець там робить? Невтомно завалився спати, а мене кинув стирчати зовні?
Поблизу машини висмоктують гриби, витягаючи їх зі свого тіла. Він витягнув майже все, що залишилися лише найбільший гриб на макушці, який весело покаявся з боку в бік.
Старожитня відьма вирішила прогулятися, бо не могла вийти з дому. Але, приступивши до берега, вона побачила, що їхній пліт зник.
« Сал казав, що на острів можна потрапити лише човном, але він нічого не сказав про те, як вибратися з нього. Можу і сама спробувати, не слухати його в усьому. А що, якщо його судження помилкові?»
Стара відьма не довіряла Солу повністю і була впевнена у власних силах. Вона вважала, що навіть під загрозою, яка базується на деяких правилах, вона знайде спосіб їх обійти.
« Скажи господареві, — відповіла я. — Я пішла подивитися на озеро.
Не чекаючи на відповідь Меша, вона піднялася в повітря і закрилась у густому тумані.
Минув ще годину. Небо над сірим димом почало темніти.
Коли смік Сол вийшов з вежі, він пішов геть.
Через туман він дивився лише невиразний силует Меша, але ментальних коливань старої відьми не відчув. Він підійшов до гриба-кучеру, і той негайно встав і вклонився.
- Де стара відьма?
- Пане, вона сказала, що піде оглянутись.
Соул був незадоволений її самовдоволеністю. Він підійшов до краю озера, але туман був так щільний, що розгледіти щось було неможливо.
Соул відчув себе активуючи технології напівповантаження.
Світ перед очима зараз став набагато чіткіше.
Неподалік острова він побачив маленьку фігурку, що кружляла в повітрі.
« Мабуть, мої оригінальні здогадки були правильні. Вже виявив два правила. Перш за все, коли ви перебуваєте над озером, то не можете дивитися прямо у воду. Другий - щоб потрапити на острів чи покинути його, потрібен транспорт."
Дивлячись на стару відьму, що металася в тумані як сліпа муха, Сол крикво посміхнувся. — Малютко Водоросль, зберися знову у плоту і заберіть звідти цю проблему.
Він зробив паузу. - Але не поспішай. Вирушай, коли вона почне кликати на допомогу.
Покинувши останній погляд на стару відьму, Сол розвернувся і разом з Мешеєм повернувся до вежі.
Озеро Рейн не вважалася особливо небезпечним місцем у Нічному краї.
У нього могло бути кілька правил, але жодна з них не була смертельною загрозою. Це місце було набагато безпечніше, ніж те село Кларк.
Проте навіть стару відьму з її силою мага другого рівня не вдалося порушити найбільш базове правило цієї землі.
Щоб потрапити на острів у центрі озера або покинути його, потрібно було транспорт.
Звичайно, її талант і могутність вистачило, щоб не загинути, але пробуджувати в тумані дві години — приниження ще.
Коли на острів з настанням темряви доставлена мала Водослю, стара відьма зрештою загомонилася. Вона замкнулася в кімнаті на другому поверсі вежі, яку виділив їй Сол, і, схоже, найближчим часом виходити не збиралася.
Тоді він розділив поверхи: третій відвів під лабораторію, четвертий став його особистим спокоєм і п’ятий — сховищем. Вище п’ятого поверху була кругла платформа, яка нагадувала його Свідоме поле бою.
Наскільки він розумів, нинішній вигляд вежі був лише тимчасовим. У майбутньому вона продовжить змінюватися, підлаштовуючись під його наміри.
Сол зупинився на четвертому поверсі. Тут все ще було абсолютно порожньо, без єдиного об'єкту меблів. У його просторовому сховищі теж не було місця для таких громіздких побутових речей. Але коли вони остаточно залагодяться, то все це можна буде зробити самостійно або купити.