« Може, після порушення руху частинок можна змусити їх відновитися один в одному за вказаним зразком і так досягається ефект копіювання?» Поки Сол міг лише здогадатися.
Водночас він зрозумів, чому в дзеркалі було стільки духів.
Це були джерела енергії для його роботи.
Якби це дзеркало потрапило у світ звичайних людей, про нього б ходили жахливі легенди.
- Тобі потрібно прискорюватися. Якщо ні, то я й один зможу втекти.
« Зрозумів, — не дуже охоче пробурмотів Сол.
У цей момент стара відьма привела ще одного чарівника, якого вона тримала в заточенні.
У очах того мага був жах, але спину він тримав прямо. Здавалося, що він вже зрозумів свою долю, але не хотів втратити почуття власної гідності.
Але його витривалість тривала недовго.
Коли Окілі з величезною голкою приготувався вколоти її йому у хребет, величезний страх перед смертю і перетворенням на піддослідного кролика сламав його.
Покинувши клітину, яка придушувала її магічні та ментальні коливання, він швидко відновлював контроль над своєю магією.
І ось, коли його притисли до лабораторного столу, він нарешті зміг застосувати закляття.
Світлова стріла безшумно з’явилася і кинулася прямо в обличчя Солу.
Соул не рухався, наче був шокований раптовою атакою.
Однак, не долетівши до Сола, стрілу було зупинено одним пальцем! Це був той самий палець, який стара відьма тримала у своїх волоссі! — Справді, маг-теоретик. Перед атакою навіть ухилитися не може, - легкий клацання розвіяв наспих сконденсовану світлову стрілу.
— Продовжуйте! — Зимно сказала стара відьма, прибравши палець і вставши за спиною у Сола та Окілі.
Експеримент продовжував.
Маг, чиє ім'я так і залишилося невідомим, помер на лабораторному столі.
Але його смерть не поклала край цьому експерименту, який був збудований на життях.
Коли Сол впровадив частину "тесту" у хребет того мага, той спочатку переніс деякі позитивні зміни.
Наприклад, міцність м’язів зросла і міцніша за кістки. Навіть розрізана для спостереження за кістками шкіра почала швидко відновлюватися.
Його, до цього трохи впалі, риси обличчя, здавалося, дещо розправилися.
Але всі ці позитивні ознаки, не маючи теоретичних значень Солом, раптово перетворилися на густий червоний висипок у особі мага.
Сол і стара відьма одночасно нахмурилися, а Окелі таємно зітхнув з полегшенням.
Окілі знав, що на відміну від Сола, у нього був лише один шлях — смерть.
Тому тепер йому було вигідно, щоб експеримент продовжувався, аби у нього був час завершити свій план втечі.
- Що це таке? — Стара відьма була явно незадоволена, але стримувалася.
Для мага один невдалий експеримент - це нічого.
Якби не її власне небезпечне становище, вона б і не звернула на одну-дві невдачі ніякої уваги.
— Я думаю...
Людина на лабораторному столі після появи висипки через кілька секунд втратила ознаки життя. Сол взяв скальпель, знову розрізав його руку і подивився на кістки.
І на його кістках теж були великі червоні плями! - Я думаю... у нього, можливо, алергія.
Почувши про алергію, стара відьма трохи розслабилася.
- Його тіло було занадто слабким. Не дивно, що він не витримав трансформації — стара відьма погладила свої губи. — Я приведу велетня и варвара. Сподіваюсь, що їхні міцні тіла зможуть протистояти алергії.
Після того як стара відьма пішла вдруге, Окілі підійшов допомогти Солу перенести мертвого мага в зону відходів.
Потім він побачив, що Сол збирає з покійного зразків шкіри, крові та кісток.
- Що ти робиш?
— Я хочу перевірити алерген.
- Ти дійсно хочеш допомогти їй завершити експеримент? — Окілі схопив Сола за зап'ястя і тихо запитав.
— Якщо ми граємо, то треба грати до кінця, — Сол вирвав руку.
Окили замер. Він раптом зрозумів, що цей Сол, можливо, не так вже й наївний.
Він що, тільки що... Його відчитав? Розлючений чоловік був дуже розлючений. Гнів, в основному, через те, що він, виявляється, був не так передбачливий, як ця дитина. Але вимістив він його все одно на молодому магі.
- Краще б ти про свій прогрес турбувався! — Холодно фыркнув Окили и отшел.
Соул помітив, що після виходу з нього він сам почав розбирати матеріали в районі відходів.
Останнім часом Окілі не дуже старанно працював у експериментах, але коли справа дійшла до втилізації, він завжди був першим.
Соул злегка зрушив дзеркало і, через відбиття, почав спостерігати за діями Окілі.
Через мить в його очах блищало розуміння. Він злегка посміхнувся і відразу ж знову став серйозним.
Незабаром стара відьма привела велетня і варвара.
Входячи, вони побачили труп на лабораторному столі.
Гігант першим розвернувся, щоб бігти, але стара відьма вдарила його по щиколотці своєю палицею.
На цей раз вона вдарила дуже сильно. Лодижка гіганта зламалася, та ще й шматок від неї був ізольований, наче його з'їла палиця.
Без різниці, чи знепритомнів якийсь малий велетень, втративши одну ногу, вже не може втекти.