Але якщо ви подивитесь під цю блискучу завісу, то бачите тіні: жорсткий робочий графік, високий напруження, одноманітна робота і часто інциденти з злими духами.
Це сучасне місто з висотками було схоже на перевантажений механізм, що працює на межі, з якого то й справа вилітали якісь гвинтики і гайки. Сола відчував, що все це в будь-який момент може вибухнути і перетворитися на руїни.
Незважаючи на те що багато магів і учнів постійно лагодили його та вдосконалювали, він не вважав це місцем спокійним.
А тепер, здавалося, це поверхневе вдосконалення було лише прикриттям внутрішньої іржаві.
Сол підняв кришку двигуна і побачив під нею протікаючий олійний підводник.
Шкода, що він більше не міг тут залишатися і отримувати з цього вигод.
- Навіщо ректор Понд побудував це місто? Скільки людей є тут? А скільки - лише оболонки?
Кент під тиском питань Сола поступово заспокоївся.
- Тобі не слід цього знати. Навіть будучи учнем Горси, ти потонеш в цьому болоті.
Побачивши, що Кент не збирається говорити правду, Сол більше не став тягнути.
Той, коли увійшов, безумовно задумав недобра, проявляючи наскільки Сол в курсі справ.
Можливо, саме так називають джерело зараження. А раптом великий бутон і людинаноподібний дим, очевидно, теж були під його контролем.
У нього були люди, могутні заклинання і статус місцевого. Соул не міг довго разом з ним возитися.
Тому, ввійшовши в кімнату і переконавшись, що поблизу немає інших магів, Сол відразу застосував на Кенті своє найсильніше заклинання - Свідоцтво поля бою.
Кент був захоплений зненацька. Чи, точніше, він і не думав, що Сол нападе першим. Без захисту він легко був затягнений на Свідкові полі бою.
Тому, хоч його ментальна сила і була досить велика, він, не встиг зробити ніякого опору, був захоплений.
Але коли тіло Сола почало м'якшуватися, перетворюючись з людини в монстра, він відчув, як під ним щось жнеться.
Опустивши очі, він побачив, що платформа під його ногами стала алоєю, немов полум’я.
Нижня частина тіла Сола, яка вже перетворилася на щупальця, швидко зашипала під цим жаром.
— Недарма ти майже досяг другого рівня. Ти перший, хто зміг активно змінювати навколишнє середовище. У майбутньому, затягуючи сюди магів другого рівня, мені доведеться готуватися до бою на платформі, - спокійно сказав Сол.
А Кент напроти був ужасно.
Його заклинання третього рівня "Апокаліпсис з недр землі" було його власною розробкою, заснованою на іншому викрику « Огні ») і принципом виверження вулкана.
І за силою, і по руйнівності воно в кілька разів перевершувало звичайні закляття третього рівня.
Але полум’яна лава, яка мала відразу вивергнутися, тут лише нагрівала підлогу! Кент не вірив своїм очам. Він, не зважаючи на те, що Сол вже розкрив його раптову атаку, знову зосередив свою ментальну силу, заклинання і з шаленою силою звільнив магію.
Однак під ногами Сола кам’яні плити лише трохи фарбували. Він все ще не досяг бажаного ефекту.
— Непогано. На сьогодні вистачить. Хоч я і спеціалізуюся на елементі темряви, але й деякі вогненними заклинаннями теж володію. Оскільки ти сам прийшов, я з радістю прийму твій дар.
Кент все ще не розумів, що відбувається.
Але він вже зрозумів, що місце його перебування не є ілюзією.
Він навіть запідозрив, що потрапив у світовий зріз.
Але ж світові зрізи не можуть так просто подорожувати...
Горло Кента стиснуто. Він нарешті здався.
Підмога, яка мала прийти миттєво, так і не з'явилася. Він більше не збирався битися з Солом. У прямому бою він був упевнений, що не програє Солу і навіть мав великі шанси на перемогу. Але хто знав, що це місце буде таким дивним! Перед Кентом спалахнула вогняна стінка.
Це було звичайне закляття вогняної стіни. Він і не сподівався, що воно завдасть шкоди Солу. Тому, коли величезна вогняна стіна встала між ним і Солом, Кент розвернувся й кинувся бігти.
Платформа була маленькою. Він пробіг лише десять метрів і опинився на краю.
Подивившись вниз, він побачив, що під ним теж зоряне небо.
А за спиною Кента кілька щупалець вже пройшли крізь вогненні стіни і, як величезна долоня з десятком пальців, впали на місце.
« Залишатися тут, де мої закляття не діють. Це вірна смерть." В очах Кента мигнула рішучість. — "Навіть краще ризикнути в цьому дивному просторі!"
Коли Кент подумав про це і побачив, що її палаючі щупальця вже за спиною, то більше не вагався й стрибнув.
Ледве Кент залишив платформу, як все полум'я і жар відразу ж зникли.
Але опіки на тілі Сола не зажили.
Повернувшись до людського вигляду, Сол з широкими опіками підійшов до краю платформи і подивився вниз на фігуру Кента в зоряному небі.