Раніше, в Башні, Сол не так сильно це відчував. Але, покинувши її, він зрозумів, як важко живе бродячим чарівникам.
І добре, що він спеціалізувався на елементі темряви і вимоги до живих матеріалів мали відносно низькі.
Почувши догадку Сола, Понд з усмішкою кивнув.
— Верно. Якщо тобі потрібно, можеш купити анабіозні капсули. У нас багато різних розмірів. Крім того, ми можемо запропонувати інші прилади для зберігання, наприклад капсулу для ловлі духів, — ректор Понд рекламував свій товар без будь - яких сором’язливості.
Але він, мабуть, і не здогадувався, що Солу залишив не так вже й багато магічних кристалів.
Більш того, забравши ядро Вежі, Сол не наважився забрати з її руїн занадто багато майна.
У результаті, подумавши, Сол купив сховище і два комплекти анабіозних капсул.
Його запас магічних кристалів відразу скоротився більше половини.
Сол платив з безстрастним обличчям, але в душі його скрегли кішки.
Через те що пан Понд весь час був поруч, купівля пройшла дуже швидко.
Кілька працівників були звичайними людьми, і в присутності ректора вони поводилися дуже боязко. Очевидно, він мав дуже високу владу.
Заплачивши і забравши товар, Сол озирнувся на виставковий зал і не наважився більше там запізнюватися.
Ректор Понд вийшов разом з ним.
Будівлі в Академії Байдун були більш різноманітними, ніж однотипні висотки Аргоса. Тут були великі одноповерхові споруди, а високі башти нагадують Башню магів, навіть озеро під водою якого вимальовувався кришталевий будинок.
— Наша академія існує не так давно, але наш принцип - залучати таланти. Бачиш, всі ці будівлі - це лабораторії та аудиторії наших наставників, — по дорозі розповідав ректор Понд.
Це ще більше зміцнило Сола в його колишніх здогадах.
Коли вони підійшли до будинку, схожого на будинок з привидами, з нього вийшло три-чотири мага.
На чолі їх йшов чоловік у чорному плащі, з двома еполетами на плечах. На чорному тлі був синьо-білий символ хвилі.
За ним слідували кілька людей у звичайній формі Академії Байдун з двома срібними смугами.
- Це наставник Йона. Він, як і ти, спеціалізується на елементу темряви. А за ним, схоже, його учні. Гм, здається, усі дві ранги — на відстані 10 метрів — представляють їх Понд.
Ті, що вже давно помітили Сола і ректора, але не підійшли привітатися.
Він повернув голову, і його два звичайних очі раптом помістилися до переносниці.
Соул відразу відчув, як його накрив хвилі ментальній сили.
Він кинув погляд на Понда. Той, з усмішкою, ніяк не реагував. Соул злегка напружує свою ментальну силу, і незліченні напівпрозорі щупальці, як волоски, покрили його шкіру.
Його ментальна сила в одну мить була поглинута ще більш дрібними присошками на щупальцях.
На обличчях учнів, які йшли за Йоною, відразу відбивалось жах.
Зміщені очі Йони швидко розділилися. Потім він продовжував дивитися на Сола, а друге його око раптом перевернулося і лишилось лише білок.
- Офіційний маг прикидається учнем третього рангу. Невже хоче напасти сповідь? — Заговорив Йона.
Не встиг Соул нічого сказати, як ректор Понд відразу ж його здолав:
- Знову ти робиш нісенітницю! Лішу зарплати!
Рот Йони відразу замкнувся і задригався. Очевидно, він був дуже вражений тим, що втратив зарплату.
Через кілька секунд він, насилу, знову відкрив рот, але нічого хорошого не сказав.
- Ти привів ще одного офіційного мага темряви. Що, збираєшся мене звільнити?
— Якщо пан Сол погодиться приєднатися, я звичайно буду дуже радий. А тебе тоді відправлю в будівлю для запарювання трупів!
- Пане Сол? - Йона знову подивився на нього. Цього разу його перевернутий очей повернувся на місце. - Той самий Сол?
Соул, не відводячи погляду, зустрівся з ним очима. Він раптом почув, як у його свідомості сміється Панні.
« Чого ти смієшся? » — запитав він.
"Братець Сол, в тілі цього хлопця стільки голосів! Дехто каже, що тобі треба відразу сподобатися, інші — що ти повинен боротися з силою і що один говорить, ніби був неввічливим та хоче встати на коліна! Ха-ха-Ха, вони там мало не підірвалися".
"Стільки голосів?"
Соул обкинув поглядом тіло Йони.
"Невже в його тілі живе стільки душ?"
"Нарешті, вивчати."
Йона, відчувши на собі почуття Сола, з хвилюванням пахнув плащ.
Звісно. Хіба я став би з кимось іншим так гуляти? — Понд, хоч і був уже не молодий, але лестив безглядно.
Рот Йони знову задирався, а обличчя перекосилося, наче від нервового цика.
— В будівлю для парування так в будинок! Все одно я по своїй волі не звільнюся! — Він змахнув руками і злісно проговорив.
Потім, немов боячись, що ректор Понд знову позбавить його зарплати, розвернувся і втік.
Кілька його учнів, у паніці, поклонилися Понду і Солу та поспішили за ним.
— Эх... Вибачте, - зітхнув ректор Понд і повернувся до Солу. Він сказав: « Ми в нашій академії приваблюємо таланти, але іноді трапляються дивні екземпляри.