І з неймовірною швидкістю виявився нагорі.
Внутрішності звело так, що я хотіла виблювати кров! Солу довелося застосувати своє початкове зцілення, щоб трохи охолонути.
Але, ледь він стабілізувався на поверхні, як, оглянувшись, знову побачив жахливі, складені навпіл людські обличчя.
Єдиною доброю новиною було те, що вони не звертали на нього уваги.
Вони дивилися на небо, на сонце, хмари, вітер, далекий край.
На їхніх обличчях був вираз екстазу, і вони жадібно дихали.
Вони з усіх сил намагалися висунути верхню частину тіла з води, ніби хотіли вирватися з її качок.
Але для Сола це задоволення від повітря і дихання перетворилось у нескінченне відкриття та закриття риб’ячих жаб.
Жабри були алі, і з них сочилися струмені крові.
Вони все-таки були рибами, а не людьми.
Залишки душ, приліплені до них як людської свідомості, боялися морських глибин і жадали повітря.
Соул не відчував задоволення від купання з цими рибами. Заклинання, яке лікується на собі, відразу злетів у повітря.
З висоти ця частина моря виглядала ще більш грандіозною і моторошно.
У цей момент Сол раптом помітив одну рибу, на лусці якої була золота заколка.
Ця заколка здалася йому знайомою. Пориваючись у пам'ять, він нарешті згадав.
« Це заколка сестри Сандера, Мідорі».
І зараз це спотворене обличчя дівчинки, все в крові, насолоджувалося повітрям, не знаючи, що для неї повітря, у відриві від моря, був як місяць у воді. Потихеньку - і потонеш. Включаючи Мідорі, всі ці духи, які загинули в Приливі душ, вже не були цілі протягом багатьох років. Більшість з них були заплутовані в тісному просторі, наповненому густою й сильною злою волею.
Соул вважав, що Прилив душ і був вибухом цієї злої волі.
Жадібність до свободи та бажання жити змусили їх повернутись на суходіл.
Але оскільки частина душі була замкнена на дні, душа, яка перетворилась у приплив, врешті-решт, з відпливом і водою знову поверталася до цих « вулиць».
Як і Мортон колись у Долини Протягнутої руки. Навіть ставши злим духом, він завжди хотів знайти свою другу половину.
Згадавши листа Сандера, він, мабуть, блукав по Блакитній Бухті у пошуках духу своєї сестри, Сол, розслабившись і відлетів та забрав рибу з обличчя Мідорі.
Він створив водяну кулю і помістив її туди.
Опинившись у пастці, "Мідори" відразу запаникувала. Вона, наче людина, що задихається під водою, почала битися.
Її голова постійно ударялася об стінки водяної кульки, намагаючись вибратися.
Соул, дивлячись на це, насупився.
- Мідорі! - Він строго гукнув.
І риба відразу ж повернулася, направивши на нього своє гостре обличчя.
Її рот відкривався і закривався, обкриваючи дрібні, часті та гострі зуби.
« Вона що, розуміє своє ім'я?» — Сол тримає водяну кулю однією рукою, а інший почистив підборіддя. — Сиди в кулье и не дёргайся. Я відведу тебе до твого брата Сандера.
Соул тільки спробував, але на його здивування, "Мідорі" дійсно все зрозуміла.
Вона пірнула глибоко в водяну кулю і більше не намагалася вибратися з неї, перемагаючи подих.
Якщо не звертати уваги на її деформоване обличчя і срібне риб'яче тіло, то її погляд здавався дуже чистим.
Нарешті, заспокоївши її, Сол знову подивився на риб навколо.
Насправді, кожна з цих риб могла мати тих, хто пам'ятав їх і чекав.
От тільки Сол не міг забрати кожну рибу і знайти для неї ще живих родичів.
Риби поблизу, побачивши, як Сол забрав Мідорі, одна за іншою повернули до нього голови.
Здавалося, що вони теж зрозуміли його слова. У їхніх риб’ячих очах з'явився вираз полегшення і радості.
Ці уламки душ, придушені на дні та приліплені до риб, не мали ні краплі злої волі.
- Повертайтеся на дно. На поверхні вам вже не вижити, — тихо сказав Сол, і його голос донісся до вух кожної риби.
Навіть він не міг врятувати стільки душ. Крім того, сили цих чистих душ не мали достатньої кількості сил для їхнього існування. Як тільки сила друку ослабне, вони перетворяться в ще менші уламки і зникнуть.
А коли вони повернулися на дно, то могли прожити ще якийсь час.
Однак неподалік риба похитала головами і знову почала битися на поверхні.
У цей момент в небі раптом гукнув грім, і пішов сильний дощ.
"З цим ми чекаємо щось не так!" - Сол відразу оточив себе і "Мідорі" "Духовий доспехом".
В наступну секунду він відчув, як краплі, що падають на "Духовий доспех" і почали роз'їдати його магію. Солу довелося постійно його живити.
У той же час, дощова вода, впавши на море, на риб з людськими обличчями, теж запечатала і від неї пішов білий дим.
Люди та риби тіла одночасно роз’єднувалися дощем, обкриваючи великі рани.
Але дивно, що роз’єднані риби виглядали так, ніби насолоджувалися.
Дощ був сильним і швидким. Не минуло й хвилини, як він припинився. А на поверхні моря вже плавали білі кістки.
Кров безліч риби почергово охарактеризувала цю частину моря в червоний колір.