- На кого ще ти посадив своїх паразитів?
Ло Кай дуже не хотів говорити.
Але він не міг стримати бажання висловитися.
Континент Ісклейп був між континентами Статт і Нефрайт.
Ближче до Стату.
На північному узбережжі Іскейпа був особливий архіпелаг — острови Скай.
А в центрі архіпелагу Скай є знаменитим на весь магічний світ небесного міста.
Так як бачимо з назви, небесне місто було містом на небі.
Він був невеликий, але в ньому збиралися найкращі чарівники з усіх трьох континентів.
Кажуть, що той, хто не досяг сили мага другого рівня, навіть не мав права йти на його землю.
А Володаря Небесного міста була магом четвертого рівня.
Не враховуючи магів п'ятого рівня, які, можливо, вже не існували в цьому світі, четвертий рівень був вершиною сили.
Того дня володаря небесного міста Офелія, свого Дворця з білого скла таємно прийняла одного чоловіка.
- Ти весь цей час таємно провертав справи зовні. А останнім часом так довго залишався на заході Статта. Що, не хотів повертатися до мене? — Офелия сиділа в прозорій скляній вазі, і назовні висіла лише її голова.
Її тіло в прозорому склі було схоже на клубнично-бананий молочний коктейль. Червоно-жовто-біла густа рідина перемішувалася, і не можна було розібрати ні кінцівок, ні внутрішніх органів.
І таких скляних ваз у цьому Дворці було більше тисячі.
Кісмет стояв внизу і, піднявши голову на Офелію, яка більше походила на жертовне приношення, ніж на володареві, посміхнувся. Але в його очах була тінь смутку.
— Звичайно, ні. Дорогенька пані Офелія, я так довго пробув на заході Статта тільки для того, щоб створити більше сторінок долі.
Голова Офелії повернулася, і змішана рідина вазі повільно закрутилася.
— Ти казав, що зможеш знайти свого колишнього господаря. Але ж у тебе вже є щонайменше чотири сторінки, вірно? Чому ж досі немає ніякої звістки від свого колишнього господаря?
Погляд Кісмета став ще більш сумним.
- Можливо, мій колишній господар далеко і занадто довго пішов. І цієї кількості сторінок недостатньо, щоб він мене почував, — з гіркотою сказав він.
— Гаразд, — байдуже вимовила Офелія. - Я все ще дозволяю тобі продовжувати. Але пам’ятай: тепер твій господар — я. Не здумай, коли повернеться твій колишній відразу ж перемітитися до нього.
Усмішка Кісмета стала трохи натягнутою. Він опустив голову і тихо сказав:
— Не здумую.
Офелия раптом розсміялась. Її шия витягнулася з вази на півметра. Якби не надто велика довжина, це була б дуже красива лебединна шия.
- Твоя кров потекла швидше. Що, незадоволений? - Її сміх був холодним. - Вважаєш, що я тобі не господиня? Пам'ятай, хто розбудив тебе з хаосу!
- Або ти знову хочеш стати безсердечним гусиним пером?
Загроза Офелії змусила Кісмет згадати дні, проведені в глибинах океану.
У порівнянні з тим часом теперішнє життя було принаймні не таким безнадійним.
Він знову підняв голову, і на його обличчі з'явилася щира усмішка.
— Люба пані Офелія, коли мій колишній господар кинув мене, він став моїм колишнім володарем. Я не забуду, хто мій теперішній господар.
Офелія деякий час дивилася на срібні очі Кісмета і посміхнулася:
- Маленький брехун.
Потім вона втягнула голову назад у вазу, і її довга лебедяна шия, увійшовши до скла, відразу ж перетворилася на м'ясний фарш, смішившись з розчином вага.
- Можеш поки залишатися на Іскейпі. Окрім Небесного міста, можеш грати де завгодно.
Кісмет виконав вишуканий джентльменський поклон.
- Дуже дякую. Ваша чеснота сяє яскравіше вашої краси!
Офелія не піддалася його хитрощам. — Коли ти був на заході Статта, чи не так?
— Я тільки привів йому невеликі неприємності. Хіба я насмілюся нападати на того, хто ось-ось стане магом третього рівня?
— З твоїх уст це звучить зовсім ненадійно, — голова Офелії поступово втягувалась у вазу.
— Горса - геній цього покоління Сияючих. Якщо ти зіткнеш його нитку долі на сторінку, магі четвертого рівня з клану Сіяючих не пробачать тобі.
— Не хвилюйтеся, пані, — посміхнувся Кісмет. - Я буду обережним і не дам себе втягнути.
Клан Сяючих займав цілий світовий переріз.
Світовий переріз - це фрагмент зруйнованого світу, який, торкаючись основного світу був поглинаний ним і став приєднаним до нього маленьким простором.
При вході в цей світовий зріз відразу кидалися сотні башт магів, які стояли біля входу, як міські мури.
Ці вежі були різними: високими і низькими, різного стилю, без будь-яких натяків на єдність.
Коли Горса один увійшов у цей світовий серз, з статуї лева поруч пролунав чоловічий голос.
- Горса, ти нарешті повернувся.
Горса зупинився, не входячи.
Через кілька хвилин до нього поспішно прилетів чоловік.
Але він зустрічав його не дуже привітно.
- Залишилося чотири роки. Якби ти не потрапив у халепу зовні, чи чекав би до останнього?