Інші теж приблизно здогадалися, в чому справа, і не виказали Джеро ні найменшого співчуття.
Хоч він залишився осторонь, коли почався бунт, то нейтральний нейтралітет був рівносильний зраді.
Господаря Вежі чарівників не був добрим. Зрадників, навіть якщо вони вже не представляли загрози, він нищив, не моргнувши і оком!
А коли душа Джеро розвіялася, як сніг, тіло раптом розплавилося і за кілька хвилин перетворилася на чорний порошок.
Сгоріло дотла.
Соул востаннє озирнувся і, взявши Корі, кинувся вниз.
Після того як вони пішли тонкими руками, що підтримували Башню, відразу ж втягнулись назад.
Навіть відбившись на пристойну відстань, вони були покриті пилом.
Коли пила осіла, садок поблизу Башней теж був похований під обломками. Якщо хтось залишився в Башні, намагаючись пожвавитися цінними матеріалами, то йому доведеться залишатися назавжди з її рунами.
Покажники, що вистрибували з-під уламків, а потім примарні силуети пройшовши крізь каміння, кинулися до неба і в оранжевих проміннях сонця поступово розчинилися.
Коли Сол побачив руїни, то раптом відчув, що все скінчено.
Вежі магів, які колись наводили жах на весь Західний континент, справді впали.
— Сол? — Викликнув його знайомий голос.
Сол обернувся і побачив наставника Каза.
Рана на шиї Каза повністю зажила, але він все одно виглядав блідим і втомленим, особливо його дух.
- Вчитель Каз.
Каз подивився на Сола, зміривши його поглядом з ніг до голови, як в той день, коли вони вперше зустрілися.
— Ех, хто б міг подумати, що ти станеш першим учнем, який досягнув рівня законного мага? — Каз знову похитав головою. - Може, я не веду себе в наставники.
— Наставник Каз? - Сол ступив вперед, щоб підтримати його. Він завжди знав, що наставник Каз виглядає старим, але сьогодні, побачивши його знову, він раптом відчув, як йому набридла душа.
« Я в порядку, — каже Каз, побачивши занепокоєння Сола, махав рукою і знову подивився на руїни вежі. - Я завжди думав, що хоч деякі вчинки Господаря Вежі і ставлять у скрутну ситуацію, але варто лише трохи терпіти, завершити експеримент після воскресіння, і нарешті ми зможемо жити спокійно. Але я недооцінив їхню пожадливість і депресію. З часом пожежа перетворилась на неконтрольовану. І що найсмішніше, врешті-решт, вони просто спалили себе.
Каз знову подивився на Сола і, трохи похитнувся, все ж тихо передосередг:
Господар Вежі все ще хоче воскресити Юлу. Він не відмовився від цієї ідеї. Будь обережний. Можливо, тепер він і вдячний тобі за допомогу. Але якщо одного дня ти не досягнеш своєї мети, то знову зверне на тебе погляд.
— Я... Я розумію. Дякую, наставник Каз.
Соул розумів побоювання Каза.
Раніше він думав, що після експерименту з воскресіння Горса досягне своєї мети. Але тепер стало ясно, що він не хотів воскресити Юлу для того, щоб повернути свою улюблену дружину.
Тому що якби Господар Вежі дійсно любив Юлу, він би не був байдужим до її страждань.
Пригадавши слова « вбий мене», які він почув від ляльки три роки тому, Сол зрозумів, що справжній Юла вже давно не міг зносити муки воскресіння.
І м'якість Горси в цьому світлі перетворилася на удушливу клітину.
Коли вони розмовляли здалека, з лісу почали підходити учні.
Їх було небагато, менше десяти.
Серед них Сол дізнався кілька знайомих: свого колишнього товариша-служителя Джорджа і Кулому, який любив танцювати з трупами. У його руці навіть був цілій жіночий труп.
Ці учні, як правило, не були особливо сильними. Або одинокі, як Кулом.
Ті, хто в Башні був незамітний, зрештою і склали більшість тих, що вижили.
Звичайно, була ще частина учнів другого та третього рангів, які були на завданнях і не повернулися.
Ці учні, здавалося, бачили у своєму наставнику Казу свою опору і оточили його з розгубленими обличчями. Тільки Джордж боязко привітався з Солом.
Ставши учнем мага, він нарешті зрозумів наскільки прірва лежить між ним і Солом. Також я зрозумів, що бути магом небезпечно. Іноді жах росте разом з силою.
Тому останнім часом він намагався триматися подалі від Солу.
Навіть його аура змушувала його тремтіти від страху.
— А! Пане Сол! — На лівій стороні шиї Джорджа був наріст розміру з великий палець, і з нього раптом донісся наївний дитячий голос.
— Тсс! — Джордж швидко прикрив нарост рукою.
- Це твій брат? — кивнув ему Сол.
— Так, — відповів Джордж. - Він сказав, що теж хоче голови. Я вирішив виростити чоловічоку наросту.
— Безрозсудність! - Збудив його Каз. — Людиналікий нарост дуже легко мутує і може заразити тебе самого. Хто тебе такого навчив?
Джордж поспішав і назвав ім’я учня третього рангу, але той вже загинув під час падіння вежі.
- Ну що за... - Зітхнув Каз. — Раніше я зосереджувався лише на експерименті воскресіння. Тепер, коли з ним покінчено, займуся вихованням вас, дурнів.