Соул подивився на те, що перетворився в золоту статуетку Корі. — Але тепер Вежі нестабільна. Мені треба спочатку вивести звідси Корі.
- Хе-хе-хе ... але ядро опори, можливо, так довго не протримається. Якщо ви просто хочете, щоб Вежі стабілізувалася... ми можемо допомогти.
Сказавши це, рот, не чекаючи згоди Сола, втягнув руку.
Потім відбулася справді грандіозна сцена.
Безчислені тонкі білі руки висунулися з тріщин по всій Башнші. Деякі з них, витягнувшись на землю, перетворилися в прямі кути і підтримували Башню.
Інші, як мотузки, обгорнули стіни вежі, скріплюючи її, щоб вона не розвалилася.
З зміцненням з рук у круглій лабораторії нарешті на деякий час запанував спокій.
Всі — і люди, і свідомість — дуже зраділи. Лише Джеро був розчарований.
- А тепер, будь ласка, покваптеся, пане. Ми теж довго не протримаємось, — з’явився рот. Цього разу було важко говорити йому.
Соул кивнув і, повернувшись, передав заклинання для контролю Джеро Байрону та іншим четвірим свідомістьм.
Джеро бачив, як Сол не тане і передає інформацію іншим. Він відчув, що життя його скінчилося.
За наказом інших продовжувати детоксикацію Корі, Сол розвернувся і зібрався йти на двадцять перший поверх.
Але раптом рука зігнулась, запрошуючи його.
— Не потрібно так напружуватися, — посміхнувся рот на долоні. - Звідси можна увійти безпосередньо.
Соул завмер, глянув на щоденник у своїй свідомості, стиснув губи і кинувся в пёстрий світ за бронзовими воротами.
- Хе-хе-хе ... Який же сміливий пане! — Дзвонив рот на долоні і теж сховався за бронзовими воротами.
Потім ворота остаточно закрилися.
У круглій лабораторії знову стало тихо.
Кілька зізнань з тривогою переглянулися. Судячи з того, що сказав рот, він замислив щось погане.
У цей момент Байрон раптом встав. - Продовжуємо.
Чотири погляди переглянулися і відразу ж відгукнулися.
А Ґеро, який сидів біля приладу, не залишалося нічого іншого, як далі слухняно служити генератором.
Минуло кілька хвилин. Експеримент продовжувався. Соул не повертався. Башта все ще трималася на руках.
Раптом у круглій лабораторії з'явився високий чоловік в чорному плащі, з платиновими короткими волоссям і такими ж очима. В руках він тримав втратив свідомість Хейвуда.
- Де Сол?
Цей м'який, як вода, голос ... Це був Горса! Джеро, витаривши очі, в замішанні звалився зі стільця.
Байрон також здригнувся, коли побачив мінливого Господаря Вежі.
Більшість з них перебувала в глибоко вкоріненому страху перед Горсом.
Навіть ті, хто ніколи з ним не спілкувався.
Одної тільки сили, яка стримує вищість була достатньою для того, щоб замучити тремтіння.
— Сол... Пан Сол пішов вирішувати проблему з ядром опори, інші не наважувалися відповісти. Лише Мортон, колишній чарівник другого рівня, з жахом видав свою відповідь.
Саме в його серці зародилося дивне почуття. Зовнішній Горс, здавалося, був сильнішим, ніж маг другого рівня.
Його аура нагадала Мортону про війну в Долині Протягнутої руки сто років тому.
Про ту війну, що закінчилася, ледве почавши.
— Ядро опоры? — Горса повернувся до бронзових воріт за своєю спиною. - Він зайшов?
Горса злегка нахмурився, підійшов до воріт і однією рукою штовхнув їх.
За дверима відкрився пістровий, переличений усіма кольорами веселки світ.
Горса кинув на підлогу Гейвуда, якого тримав у руці, і ступив всередину.
Ворота автоматично закрилися.
- Що нам тепер робити? - Герман, до цього не сміявся і пікнутися, все ще нервував. - Він пішов за паном. А якщо...
Але він не встиг договорити, як бронзові ворота знову відкрилися.
Цього разу з мінливого, оптимістичного світу один за одним вийшли Горса і Сол.
Соул, опустивши голову, подивився на свої стиснуті кулаки.
Після їх виходу тремтіння в Башне припинилося, але величезні тріщини у стінах, через які був видно зовнішній світ, все ще справили сильне враження.
- Скверна в Межло виявилася серйознішою, ніж я думав - тихо вимовив Горса. - Здається, тут не можна залишатися. Як тільки ці руки підуть, вона відразу зникне.
Він підняв руку. Чорні тіні під ногами у всіх раптом знову розпалися на дрібні точки і, стрибаючи, забилися в щілини по всій кімнаті.
Кімната, до цього вся у тріщинах, відразу ж стала цілою.
- Так вона протримається довше. Але через три години ви повинні піти, — Горса полагодив лабораторію і подивився на стан Корі. - Коли закінчите експеримент, можете відправитися в підземну лабораторію під садом. Там... дуже придатне місце для відновлення.
Соул міцно стискав у лівій руці те, що Горса дав йому всередині воріт.
— У мене ще справи. Я не буду вам заважати. Горса знову підняв Хейвуда і, подивившись на Солу з легкою посмішкою в очах, сказав: « Сподіваюся, одного дня я побачу твій успіх.
— Піду, провезу Киру. Сподіваюся, вона ще жива. Горса злегка посміхнувся і разом з Гейвудом миттєво зник.