— Аруба здобув підвищення?
— Верно. Занадилося багато моїх ресурсів, але це ніщо нарешті прорвалося.
Обличчя Каза затремтіло.
- Ти думаєш, один новоспечений чарівник другого рівня зможе зашкодити пані Кіре?
- А якщо додати до нього пораненого, але все ще боєздатного Уайльда?
- Що? — На обличчі Каза знову відбивалось недовір’я.
Уайльд також був досвідченим чарівником другого рівня, який міг би битися з Кіром на рівних. Навіть якщо він був поранений, але з новим Арубою... Боюся, пані Кіра дійсно не зможе швидко прийти на допомогу.
« Не дивно, що вона не з'явилася, коли почалося тестування...» — обличчя Каза швидко змінилося.
— Тож, чи не ліпше тобі слухняно стояти осторонь?
Але відповідь Анзе була нова атака Каза.
Анзе холодно посміхнувся і кинувся йому назустріч.
У той же час він непомітно пнув Ло Кая.
— Швидше!
У очах Лоя на мить промайнула боротьба, а потім, наче прийнявши рішення, він за допомогою сірого бар’єру в одному місці став прозорим і з силою занурив у нього праву руку.
У той час, дотримуючись наказу Господаря Вежі, Сол обережно вливав сріблястий розчин у коло під ногами.
Ці зілля не були призначені для прийому всередину.
Врешті-решт, дух і рот не мали.
Спочатку і зілля, щоб сповільнити відторгнення, а потім її магія передавалася Юле.
Але тепер від зв’язку не було жодної користі, і Солу залишалось лише за первісним планом вводити зілля для сповільнення.
А в цей момент Гудо, щойно пронизаний Горсою, ледве піднімався.
Він побачив, як Сол почав вводити зілля, подивився на Горсу, з важко притисненого Вині до Юле, його обличчя спотворилося, наче він із силою концентрував магію, а потім він підняв руки, цілуючись в Сола...
Але раптом золотий промінь світла випередив його і вдарив Гудо прямо в обличчя!
Коли світло зникло, зникла і голова Гудо. Тільки облякана шия, задушившись, залишилася на місці.
Гудо похитнувся, і наступної секунди з гуркотом впав.
Від громіздких звуків Сол мимовільно кинув погляд у його сторону, але відразу почув голос Горси: « Зосередься на введенні зілля».
Соул поспішно зібрався і продовжив контролювати потік зілля ментальною силою.
Коло під його ногами вже почав випускати м'яке біле світло. Здавалося, він ось-ось повністю активується.
У цей момент Юла, яка вже майже злилася з Віні, раптом почала відчайдушно чинити опір.
Вона відкрила рот, і з нього вирвалися два жіночих голоси, повні болю.
- Вбий мене!
- Вбий мене!
- Вбий мене!
Безчисленні голоси рознеслися по сірому бар'єрі.
Сола вдерлася у голову, наче друзяко, що згорає віскі.
На його чолі відразу ж виступив піт, але він збив зуби до крові і продовжував впевнено діяти.
Хруст!
Крик Юли, здавалося, став останньою краплею.
Серая субстанція на всьому захисному бар'єрі тут же розсипалася в пил, залишивши тільки прозорий, не такий вже і міцний бар"єр.
У той же час Ло Кай, який прилетів поруч з Солом, якимось чином просунув крізь бар'єр вже половину свого тіла.
Його тіло слабо іскрилось. Побачивши Сола так близько, на його обличчі з'явилася спотворена усмішка.
— Ты мой!
Він простягнув руки. На кожному його пальці було по фіолетовому кільцю. Ці кільця випускали такі ж фіолетові іскри. В повітрі пахло палиною тілом.
Відразу було видно, що це дуже потужний магічний предмет.
Можливо навіть такий, яким можуть користуватися лише офіційні чарівники!
Фіолетовий розряд ось-ось повинен був сформуватися, і жахлива атака - звалитися!
У цю саму мить остання крапля сріблястого зілля впала із горлиці судин.
Сол різко випростався. Біль і терпіння на його обличчі в одну мить зникли.
Він виставив ліву руку назустріч атакі Ло Кая.
Побачивши, що їх долоні ось-ось зіткнуться в очах Ло Кая спалахнув хижий, обурений вогник.
Але перш ніж їхні долоні зісковзнули, з усієї руки Сола раптом висунули сіро-прозоре щупальця восьминогів.
Воно обійшлося фіолетовими блискавками, і в мить оця зняла шию й голову Лоа.
Потім, наче хлистим, Сол різко розвернувся, відбиваючи руку назад, і з силою днув щупальця.
Разом з бджолоїдки повернувся напівпрозорий, спотворений дух.
Цей дух, прочорнивши в повітрі півкруг, був з силою кинутий на магічне коло і тут же розлетівся на шматки.
Тіло Лоя обм’якшилося і злегка закачалося.
А ті, що розлетілися на шматки духа на землі все ще намагалися зібратись разом.
Але сіре бджолоїдка, яке обернулося разом з ними, відразу наблизилося.
Кожна присоска на щупальця перетворилася в рот, переповнений гострими зубами, і, як ураган, смілива осколки з землі. Потім, наче всмоктуючи желе, у два рахування поглинала дух дочіста!
Теплий потік пропливав крізь щупальцю в тіло Сола, миттєво розвіяв біль і холод.
— А-а-ах...
Сол закинув голову. На його обличчі з’явився вираз насолоди.