— Юла? — Він знову покликав Горса, а його голос став на два тони нижче.
Чорний силует з запізненням прийшов в себе і, наче опритомнів від сну, пробурмотів:
— Я піду, подивлюся на них.
Вона не зважала на реакцію Горси, а обійшла сад по колу.
Багато учнів вже закінчили свою роботу, але ніхто не збирався йти.
Коли Юла проходила повз, вони застигали на місці, а коли її тонкий, як папір, силует видалявся, то крадькома кидали погляди їй в спину.
На відміну від них, кілька наставників відкрито віталися з Юлою, але вона нікому не відповідала.
Соул робив останні корективи, але коли Юла підійшла, він все ж відставив колбу і кивнув їй на знак вітання.
Він зупинився, в основному, щоб бути насторожі, якщо Юла раптом щось зробить, тому, кланяючись, він був весь напружений.
Юла повільно обвела всім поглядом, не затримуючись на Солі.
У Сола раптом з'явилось відчуття, що вона не спостерігає за роботою, а... Прощайся.
Горса раптово відмовився від лазуриту і вирішив використати зілля Сола. Очевидно, це порушило їхні плани.
Більшість матеріалів Сол взяв з першого і другого сховища. Інші, особливі, матеріали принесли з собою самі наставники.
Але підробити сировину було дуже важко.
Ці матеріали були рідкісними і крихкими. Якщо до них додати щось шкідливе, це було б легко помітити за зовнішнім виглядом.
А ось з напівфабрикатами все було інакше. Занадто багато добавок, хто знає, що там всередині.
Саме тому Горса і змусив їх готувати все зілля на місці.
Хоч це і віднімало багато часу, але запобігав потенційним диверсії.
Звичайно, такий поворот подій впадав у розпач тих, хто збирався щось підбудувати.
У мовчазній і напруженій атмосфері Юла обійшла сад. В останній раз глянувши на небо, вона повернулася до Горси і мовчки встала поруч.
Всі інші метушилися, і здавалося, її ту, кого збиралися воскресити, це зовсім не стосувалось.
Зрештою, коли сонце почало клонуватися на захід, Сол також закінчив свою роботу.
Нарешті зміст тигля перетворився на срібне зілля, яке мало неприємний запах каналізації.
Соул з полегшенням висихнув і витер неіснуючий піт зі лоба.
« Ну й ну... але, принаймні, все пройшло без сука без задорозки» - він знову видихнув.
Горса і справді приймали рішення, ні з ким не радившись.
Звичайно, з його становищем і силою він міг дозволити собі вирішувати все, що йому заманеться.
— Обережно, це зілля дуже літучне. Я допоможу тобі запечатати його, наставник Рам також взяв зі столу скляну кулю.
Він відкрутив маленький кришку і, коли Сол обережно перелив весь розчин всередину, відразу ж закрутити його. Потім він активував мініатюрний магічне коло на кулі, замкнувши всередині і чарівні коливання та випарування.
У той же час наставник Каз, закінчуючи зі своїми рештками, підійшов і з важким відчуттям втупився на позі Сола.
З іншого боку, наставник Гудо взяв у Корі таку ж сферичну скляну посудину, обережно підійшов.
« Якщо сьогодні ти готуєш цю зілля, то будеш вводити її в тебе », — наставник Рам.
А за первісним планом його мали вводити.
Це була важлива справа, а Сол ще ніколи не брав участі в подібній справі. Нахмурившись, я сказав наставник Каз і вже зібрався забрати зілля біля Сола.
« Нехай Соле, — з усмішкою перервав його Горса за спиною. — Він і не в таких переробках був би.
Почувши це, Каз був змушений прибрати руку.
— Не нервуйся. Прокрутити в голові всі кроки, а потім дій. Вам потрібно лише ввести зілля, швидка реакція не потрібна, головне — стабільність, тихо і швидко проінструктував він Сола.
Побачивши, що наставник Каз дуже серйозно його наставляє, Сол був зворушений, але зараз йому потрібно було зберігати спокій. Тому він лише кивнув йому і, тримаючи в руках сферичну посудину, пішов до вже сформованого магічного кола.
Коло був маленьким, в основі його лежав гострокутний трикутник, а на кожному куті був ще один круглий, діаметром у метр.
Площа він був не більше спальні, але всередині був неймовірно складний. Його головні частини черпав сам Горса. Ніхто інший не смів і доторкнутися.
Сол, тримаючи зілля, впевнено встав на лівий нижній круглий ділянку без відставання на руни.
У той же час наставник Гудо, тримаючи в руках таку ж посудину, став на інший нижній колі.
Він сковтнув і, покосившись на Сола, посміхнувся.
- А я думав, тут буде стояти Каз. Не очікував, що це будеш ти, малюк. Але, так навіть краще...
Соул замер, не зрозумівши, що він має на увазі.
Горса з неприродною грузкою встав, розв'язав тесимки на комірці і скинув за спину свій широкий чорний плащ.
— С-с-з...
За спиною Сола розносився кілька тихих подихів.
Горса, рожеві бинти, стрункий і високий, навіть при денному світлі справили сильне враження.
Він навшпиньках, крок за кроком, підійшов до вершини трикутного кола.
Коли Горса встав на останню ділянку, всі інші вже вийшли за огорожу саду.