Соул знав, що старший учень Байрон не любить Джеро. Але він також знав, що « жартома » у словах Джеро була лише друга половина фрази.
— А, добре, що я вчасно повернувся, а то пропустив би сьогоднішні веселощі. Експеримент по воскресінню, ах, яке велике чаклунство!
- Хмф! — Зимно фикнув Сол і, штовхаючи візок, пішов далі. Проходячи повз наставки Моніки, він тихо привітався.
Моніка все ще була якийсь розсіяний. Вона лише видала з себе посмішку у відповідь Солу, найдорогоціннішого учня Господаря Вежі.
Сьогодні вона була без свого розплідника, тому, коли іскра від її магії обпекла їй шкіру, вона навіть не почала зчищати голий шматок, дозволивши йому так і залишитися на його тілі.
Далі стояли головні особи експерименту: Анзе, Рам і Каз.
Вчитель Анзе, закривши очі, сидів у шезлонзі і виглядав дуже ліниво.
Його експерименти завжди проводилися так: він командував, учні робили. Ті, хто робив погано, ставали матеріалами для наступного етапу. Тому він привів із собою найбільше учнів — десять осіб.
А сьогодні він навіть не командував. На місці всім заправляв Ло Кай.
Хоч Ло Кай був лише учнем другого рангу, але він аж ніяк не ломився, коли командував учнями третього ранги. Очевидно, це було для нього непервою.
Наставник Рам...
Соул не знав, як він вибрався. Може, його телепортував сам Горса.
Без підтримки стін, жир на тілі Рама рівномірно розлився в сторони, перетворивши його у коло.
Одна людина займала місце десятерих.
Біля нього стояли двоє учнів, незнайомих Солу. Все ті ж блондини з блакитними очима, в стилі Рама, але цього разу обидва були дуже товстими.
Зрістом менше метра, а важили всі триста фунтів.
Вони дуже підходили своєму наставнику.
Рам ні з ким не розмовляв. З невтомним обличчям він дивився на далекі гори.
У цей момент підійшов Каз. Він хотів забрати у Сола візок, але, подумавши, передумав і пішов поруч з ним до центру саду.
— Соуле, ти не знаєш чому Господар Вежі несподівано вирішив прискорити експеримент по воскресінню?
Соул зупинив візок, розвівши руками і з досадою посміхнувся:
— Я і сам тільки сьогодні дізнався, що фінальне тестування буде в саду.
І це була правда.
Наголос був на слові « у саду », а не « Сьогодні».
Коли Сол, штовхаючи візок з основними матеріалами і купою магічних кристалів, з'явився в саду, Анзе злегка приохотив очі та вяло вимовив:
— Сол уже тут. А де Господар Вежі?
Ніхто не відповів.
— Тоді можна починати готувати зілля?
Цього разу йому нарешті відповіли.
- Що, не розумієш? — усміхнувся Рам. Господар Вежі наказав нам принести сировину, щоб ми не мулилися під час приготування. Він ще не прийшов, а ти вже хочеш почати. А якщо він прийде, змусить тебе все переробляти, що будеш робити?
Рам, по суті, озвучив те, що все і так розуміли.
Всі відразу подивилися на них. У очах кількох учнів мигнула паніка.
Моніка прикусила губу, Каз і Гудо нахмурилися.
Здавалося, що це не дуже розхвилювало Анзе. Він лише вивів на світ те, що й так було відомо всім.
- А що я можу зробити? — Рам знову закрив очі і відкинувся назад. — Тільки чекати.
— Якщо не можеш чекати, то починай зараз.
Раптом у центрі саду почувся лагідний голос.
Усі, хто сидів і був розслаблений та стривожений, обернулися.
Горса, в чорному плащі, невідомо коли, з'явився за спиною у Сола.
Коли він з'явився, навіть ліниво розвалився на шезлонзі Анзе серйозно встав.
Сол подумки посміхнувся і першим взявся за роботу.
Наставник Рам, мабуть, щоб розрядити ситуацію, погладив себе жирним животом своїми тризубчастими лапами комах і з усмішкою сказав:
— Тоді почнемо. Наготувати лазурит на місці досить важко. Напевно, наприкінці всім доведеться чекати нас.
— Хлопотно... Так що і не потрібно.
Рука наставника Рама застигла в повітрі.
Всі наставники подивилися на нього. Лише Сол продовжував систематично готувати свої матеріали.
— Господаря Вежі, — сказав вчитель Каз. Він з подивом підійшов до Солу. — Ви сьогодні не будете проводити фінальний тест?
Горса, не рухаючись, перевернув на нього погляд.
— Буду. Але без лазуриту.
— Но... — Каз був у повному замішанні.
— Сьогодні основним зіллям буде не лазурит, а зелена Сола для сповільнення.
Усмішка на обличчі Рама зникла. Анзе посміхнувся і ледве стримався, щоб не закотити очі.
Знову заговорив Каз:
— Зельє Сола, звичайно добре. Але воно не може бути основним матеріалом. Ми завжди використовували його як допоміжну, щоб продовжити злиття духу та посудин.
— Колишнє зілля не могло. Але за ці дні я вніс деякі покращення. Він жертвував деякими функціями, але продовжив час.
Цього разу навіть Сол завмер.
Невже наставник Горса за вісім днів зміг покращити його зілля?
Звичайно, не факт, що він покращив його повністю. Цікаво, якими функціями він пожертвував.