Сол повільно підняв голову.
Сьогодні Місяць не було, але було багато зірок. Вони мерехтіли в небі, і він почувався зовсім незнайомим для них.
« Не надто чи занадто... густо розташовані ці зірки?»
Соул прищурився, дивлячись ще краще.
Чим довше він дивився, тим більше переконувався: це були не ті зірки, які він пам'ятав.
У центрі кожної зірки, здавалося, була маленька чорна точка.
І кожна ця точка була спрямована в сторону Солу, як... зіниці ока.
Очі?
Сол поклав руку на двері, збираючись вийти.
- Що ти робиш? — Раптом запитав Гейвуд за його спиною.
Сол обернувся і побачив, що Гейвуд теж пильно на нього дивиться.
На величезних білках його очі зіниці були крихітними крапками.
Як ті зірки.
— Вийду, подивлюся, — посміхнувся Сол.
— Ні в якому разі не можна залишатися у темряві, — опудало Хэйвуд.
- Зірки так яскраво світять. Хіба це можна назвати темнотою?
Гейвуд на мить завмер.
- Які ще зірки?
Він, здавалося, щось зрозумів, відразу ж витягнув з кута ще кілька свічок і, не шкодуючи, запалив їх всі.
Руки, які панував вогнем, тремтіли.
Побачивши, що Сол все ще стоїть біля дверей, він у розпачі крикнув:
- Що стоїш? Допоможи запалити! Ти захопив їх злобу! Нам потрібно більше світла, щоб її заспокоїти!
Спочатку Сол не хотів звертати на нього уваги. Йому не терпілося розглянути ці зірки. Але в цей момент він відчув, що погляд став ще більш пристойним.
З щілини в дверях за його спиною донісся нерозбірливий вересок. Сол різко обернувся і з подивом побачив, що за дверима тепер була тільки темрява. Зникло поле, зникло черепа, оббрані до Башни зникли безліч зірок.
— Иди сюда... Швидко... Йди сюди... Ти залишишся у темряві... Умрёшь! - Голос Гейвуда за його спиною став хриплим.
Ледве він договорив, як Сол відчув смертельну небезпеку. Наче удар струмом, вона пробігла від пальців його хребта.
Небезпечно!
Інтуїція кричала йому, щоб він негайно відскочив назад.
Але Сол, який був виснажений холодом, залишився на місці.
І тут він побачив, як щоденник в його свідомості раптово розкрився.
▫Год 317-й за місячним календарем, 14-ий день 5-го місяця, ти дивишся на пейзажі за дверима,
А той, хто в пейзажі,
Вони дивляться на тебе.
Це було попередження про небезпеку!
Після того як Сол прочитав напис у щоденнику, він відскочив на три кроки назад і опинився поряд з Гейвудом.
Інтуїтивне відчуття небезпеки швидко послабилося, але не зникло повністю.
Крім того, з бігом часу воно наростало!
Хейвуд вже змусив весь підлогу свічками, і ще дві тримав в руках, але жах на його обличчі не зменшився.
- Вони прийшли! Вони прийшли!
— Кто? — Сол глянув на Хейвуда.
Але той тільки дивився на двері, і шрами на його обличчі підривалися.
Не отримавши відповіді, Сол знову подивився на двері і побачив, що щілина в них розширилась!
« Ні! Не щілина стала широкою, а двері зменшуються! — Солу стало холодно. — Темрява пожирає двері!»
Давно забутий жах пробіг по його жилах, але в цьому страху він знайшов щось знайоме.
Він раптом заспокоївся.
Його погляд знову впав на щоденник.
« 317-й за місячним календарем. Хех. Отже, зараз - це зараз!»
Соул відразу замахнувся, відчувши небезпеку, щоб дочекатися попередження Днівника.
А в щоденнику була дата!
« Мій оригінальний аналіз був правильний. Це ілюзія, наслідок тієї атаки чорним променем!»
« Ця ілюзія не є складною, і вона не несе в собі явної загрози. Якщо я не помиляюся, темрява не зможе повністю захопити цю кімнату."
Соул не відчував такого ж жаху, як Гейвуд, але і провокувати темряву більше не став.
Як і очікувалося, після декількох хвилин протистояння світла та темряви тінь на двері повільно відступила.
Гейвуд з полегшенням видихнув. Він з острахом задув свічки, залишивши на всяк випадок лише три.
Потім він ще більш тихим голосом сказав Солу:
- Не вислідуй нічого вночі. Якщо ти знову приймеш брудну, ми загинули.
На жаль, Соле, який тільки - но підтвердив свою здогадку, не слухав його.
« Я мав рацію. Ця ілюзія розрахована не на смертельну атаку. Тому щоденник застеріг не про смерть, а проти небезпеки. Але вона грає на людських сумнівах. Якщо б на моєму місці був хтось інший, то, не знайшовши виходу за короткий час, він би почав сумніватися у своїх здогадах. Коли він побачив, що в цьому ілюзії прихована своя логіка, то все більше сумнівався б чи не потрапив він на сто років у майбутнє.
« ЧИ він сумнівався у чомусь більше, тим важче було б йому знайти вихід! Він би навіть міг сам себе загіпнотизувати!"
Зрештою, він би сам себе переконав, що це і є майбутнє, і залишився б назавжди замкненим у Містсло.
Упевнившись, що це ілюзія, Сол вже знайшов кілька ідей, як її зруйнувати.
« Ця ілюзія, мабуть, обмежена 100 - метровою стою навколо вежі », — думав Сол. — Якщо я спробую піти, то відразу зіткнуся з небезпекою. А зірки вгорі - це, напевно, і є очі з Мегсенья. Вони справді дуже сильні".