А це могло б відкрити той факт, що Байрон ще живий.
Звичайно, в глибині душі Сол таїл ще одне побоювання: вбивця Байрона міг бути і сам Горса.
Адже, говорячи про лазурит і сірий матеріал, він був добре обізнаний з їхнім походженням та структурою.
"Начнём".
Відкинувши тривожні думки, Сол закрив очі.
Знову відкривши їх, він як і раніше лежав на своїй койці у другому сховищі.
Але коли він сів, за його спиною вже була пара срібних крил з металевим блиском.
Соул встав, і крила з гучними « вухами » швидко замахували.
Картина перед очима відразу витягнулася і потекла назад, наче нескінченно розтягнута шматка різної пластиліну.
У мить оска Сол опинився в абсолютно чорному просторі.
"Як тут тихо".
Більшість снів були беззвучними, але коли він спав у чорному стані, то відчув невимовну тишу.
Тут було темно, без єдиного джерела світла.
Сол простягнув руку і звітливо побачив своє тіло.
Але не тому, що він світився, а тому що у своєму сні він усвідомлював своє існування і форму.
Але крім власного тіла, Сол тут нічого не бачив.
Хоча він нічого не бачив, але відчував себе дуже важким.
Його ментальна сила, поширюючись, навіяла безліч багнальних уламків, твердих, як каміння.
« Розлучено всім. Жодна людина, навіть дух помсти не повинна мати такої фрагментованої свідомості."
Сни можуть відображати багато речей. Вони чудові і реалістичні одночасно.
Але цей перший сон був дуже дивним.
« Невже я потрапив у сон злого духу? Хоч Горса і говорив, що в Башні їх немає, але ж немає правил без винятків. Може, хтось і прослизнув?»
Хоч він і не був упевнений, чий це сон, Сол знав, що це не сон старшого учня Байрона.
Він обережно озирнувся темного простору і вирішив піти звідси.
Але коли його свідомість вже сформувалася, то він не мав голосу.
Ні!
У вухах лунав цілий голос — тихий, безладний. Голова Сола тут же погашувала.
- Знову хтось прийшов.
- Що це останнім часом так і лізуть?
— Давайте з'їм його в покарання!
— Хи-хі-хи-гі...
— Дураки, ви не зможете його з'їсти!
- Чому?
- Бо ми зараз спимо!
- А, точно, ми ж спимо, хі-хі-хи...
- Ну і що, ми можемо з'їсти його під час сну!
- Хто-небудь увімкне світло?
— Идиот, у тебе же немає очей, навіщо тобі світло?
- Дайте мені його лічити, що це за смачна душа--
Соул, перемагаючи запаморочення, обережно втупився у темряву.
Він повинен був би негайно піти, відчувши небезпеку, але чомусь зміст цих розмов здалося йому знайомим.
Він не чув цих діалогів раніше, але було відчуття, що він ... Щось подібне пережив.
Потім Сол відчув, як до нього наближається маленький осколк душі. Він не відчував небезпеки.
Навпаки, йому здавалося, що наближаюча істота дуже слабке.
Це було абсолютно ірраціональне, інтуїтивне міркування.
Потім Сол відчув, як щось лизнуло його за тильний бік долоні.
Ні слини, тільки відчуття шершавої мови.
Не встиг Сол ніяк відреагувати, як той, хто його лизнув, раптом пронизливо закричав.
— А-а-А- а! Великий Демон знову прийшов!
На секунду запанувала тиша.
А потім з усіх боків розступилися ще гучніші і пронизливі крики.
- А-а! Спасите! Великий Рот прийшов!
— А-а! Я не хочу, щоб мене з'їли! Не хочу, щоб мене з'їв монстр-осьміног!
це кошмар! Я хочу прокинутися! Швидко! Негайно! Зараз же!
Ці крики почали видалятись навколо осколків душ.
Тільки той, що щойно лизнув Сола, залишився на місці і тремтів від страху.
За його тремтячими ментальними коливаннями було видно, як йому страшно!
Соул повільно кліпнув.
Він раптом зрозумів, в чий сон він потрапив.
Або, точніше, в чиї.
Ці галасливі і набридливі істоти, швидше за все, були тими самими ротами-духами мщення, які колись потягли його, відокремленого від тіла, в свічний канал, щоб зжерти.
Тоді, виснажений укусами, Сол змінив форму свого духу і почав переслідуватися за них одним за іншим!
Врешті-решт, роти, мабуть, так його злякалися, що виштовхнули його зі сміттєвого відра в лабораторії наставника Каза.
« Та ви знущаєтеся! Ви ж самі на мене напали! І ще називаєте мене Великим Демоном? Монстром-іменного?»
Щоб підтвердити свою здогадку, Сол простягнув руку до того осколка, який від страху забув, як бігти і схопив його.
Він відразу відчув, як стиснув щось м'яке і м"ясосте.
Подумавши, що це, ймовірно, рот, він простягнув другу руку і вхопився за куточок і, як градус, струшив його.
- У-у, не їси мене... бл-е-э... Вона крутиться, кружляє...
Соул був здивований і позабажав.
У реальному світі хаотичні та безладні уламки духів помсти, під час сну виявилися здатними думати, хоч і були до дурощі наївними.
Він прибрав руку і підніс рот ближче до себе.
- Хочу дещо запитати. Якщо не знаєш - зйомок.