- Погано, вони почали звикати до Пильця спалахів, більше не сприймають її як атаку.
Ці бліді фігури не були безмозкі бовдури. У них було свідомість, вони вміли координувати дії і навіть змінювати тактику.
— Міняємо на вогняні кулі, треба пробити прохід!
Наказ Сола був відданий без коливань. Його сувій на мить зник, щоб відразу з’явитися знову — за секунди він змінив пилку спалахів на сувоях малого вогняного кулька.
Цей сувій коштував набагато дорожче, і кожного разу, використовуючи його, Сол відчував у своєму серці.
Але зараз, щоб якомога швидше прорвати оточення, він без найменших коливань активував його.
Три великих вогняних кулі врізались у натовп блідих фігур, миттєво винищивши сім або вісім з них.
У живій стіні з'явилася колода. Сол відразу ж мітнув ще один сувій, остаточно пробивши прохід.
Потім, оточений трьома свідомими розумами він кинувся вперед.
Однак білі фігури не збиралися так просто відпускати їх. Мало Сол прорвався через перший ряд, як вони відразу ж виникли за ним, відновлюючи стіну. Тільки ті, що були знищені прямим влучанням не з’явилися знову.
Соул не зупинявся і випускав щупальці зі своїх рук, цілуючись у тих, хто намагався їм заважати. Ці фігури, щоб зупинити їх, атакували частіше інших людей і тому самі ставали легкою мішенню.
Після кількох лобових зіткнень біла стіна була пробита кліном, який очолював Сол. А фігури, що хлинули з флангів, зіткнулися зі підсмаженими учнями магів.
І поки ті були змушені відбиватися від насідаючого натовпу, Сол перший вибіг на чорну землю Мертвого Сезона.
Коли він ступив на неї, то відразу поклав усю свою ментальну силу, припинив використовувати магію і, притримуючись краях, понісся до ельфійського палацу.
Але в цю саму мить біля його ніг зачепився крижаний клинок.
Блискавка, що дихає холодом льоду, наполовину вступила у ґрунт з тріскою вибухнув, вивільняючи щільну хмару частинок води.
Сол обернувся і побачив, як Конша другий виривається з натовпу білих фігур. Вона подарувала його легкою посмішкою.
- Вибач, не можу дозволити тобі увійти самому.
Соул прищурився, але не встиг нічого сказати, як земля під ногами пішла хвилями.
Він знизив центр ваги, щоб встояти, і у той момент, коли перше чорне бджолоїдка пробила землю, раптово зробив ковбой вперед та відкотився назад за кордон лісу.
Таким чином, на землі Мертого Сезона залишилася лише Конша.
Соул не дивився, що з нею відбувається. Ледве він опинився в лісі, як його відразу ж атакували жахливі фігури.
Він схрестив руки над головою, прийнявши удар на себе, і відразу ж окутав тіло духовним доспехом.
У наступну секунду двоє маленьких вогнів вдарили по фігурах навколо нього.
Кілька силуетів, що атакували Сола, взяли на себе весь удар і з незвучним воплем розчинилися у білому димі.
Соул скористався моментом, щоб вскочити на ноги, і струшив Іней, що мёрз на рукавах. Потім він рвався вправо і знову вибіг у Мертовий Сезон.
Тепер тут було двоє учнів магів. Одна була Конша. Вона, здавалося, не занадто поспішає. Хоча з землі вже почали з’являтися щупальці, вона обережно просувалася вперед і не привертала до себе уваги.
Другий біг набагато швидше.
Це була Касілора, яка виглядала найбезжальнішою з них.
Її очі викаталися з орбіт, покриті густою сітями червоних судин, а кутики губ підриглися в усмібці. Вона розмахувала руками, наче маятник у старих годинниках, і дуже швидко перебирала ногами, які виглядали якось дивно, опухнішими.
До воріт палацу їй залишалося менше ста метрів. З огляду на швидкість, яку розвивали її аномально роздуті ноги, вона досягне цілі через кілька секунд.
Погляд Конші перемістився і зустрівся зі поглядом Сола. Вона з подивом помітила, що він посміхається, а не сердиться через її витівки.
Соул був ближче до Касілори, ніж Конша, але він не став їй заважати. Замість цього він голосно крикнув:
— Касілора, йди до найдальшої зали і не забудь піднятися по висильних сходах!
Говорячи це, він не зводив очей з Конші.
« Зараз хтось увійде раніше за тебе. Ти так і будеш стояти? "
Але Сол так і не чекав, поки Конша зробить свій хід.
Переміни пустилися з місця, де їх не чекали: з кишень білого лісу!
— А-а!
Від крику обличчя Сола раптово затремтіло.
Він обернувся і в тому місці, де білі фігури оточили інших, почув крик Монро.
Невже Монро не зміг прорватися?
Хоча перед вилазкою він сказав, що кожен буде сам за себе, але в глибині душі не вірив, ніби четверо учнів, які протрималися у Ельфійській долині півроку, можуть так легко загинути.
Хто б міг подумати, що вони так скоро понесуть втрати.
Навіть його свідомості ще не понесли урон!
— Хтось не витримав і почав діяти, - вимовив Сол. Не можна було сказати, хвилювався він або з нетерпінням чекав розв’язку. Він провів мову по пересохшим губам.