"Значить, небезпека не на поверхні?"
Соул вибрав ту, що мала причудливу форму і йшла в праву стіну.
Пам'ятаючи про недавні події, він вирішив не використовувати магію, а просто вскаратись - благо, висота потолків у залі була всього п"ять-шість метрів.
Агу, чиє тіло не відрізнялося від проворства, залишився внизу для підстраховки.
Хоча Сол ніколи не вчився в скелелазні, його фізичні дані значно перевищували звичайних людей, особливо силу рук. Він планував дістатися до ділянок, де доведеться йти паралельно підлозі або навіть вгору ногами, і просто протягнути себе на руках.
Проте, йдучи на дивну драбину, Сол виявив, що гравітація змінюється разом з площиною ступенев.
До того моменту, як він підійшов до переходу на наступний рівень, по відношенню до залу він був вже повністю перевернені. Він підняв голову і зустрівся поглядом з Агу, який точно так само дивився на нього знизу вгору.
Соул кивнув йому і ступив на наступний ярус.
Ледве він це зробив, як його фігура зникла з виду Агу. Неначе Сол піднявся вище, а перейшов в інший простір.
Агу мовчки стояв на місці, очікуючи, коли Сол повернеться або покличе його за собою.
Раптом щось вдарило його під коліна. Прямо за його спиною матеріалізувався стілець і владно примусив його на себе.
Агу здригнувся і спробував встати, але тут же підлетів пуфік і зафіксував його ноги. Потім бахрома з оббивки стільця обгорнула його руки і ноги, маючи намір кудись затягнути.
Він намагався вирватися, але і стілець, і бахром виявились на диво міцними — його нинішньої сили не вистачало, щоб звільнитися.
І саме в той момент, коли Агу вирішив ризикнути і застосувати магію, він спершу здивований, а потім смиренно заміряв. Він дозволив стілецьу і пифу внести себе.
Коли Сол увійшов у наступну кімнату, то ніби потрапив у світ з спотвореною гравітацією.
Все тут було неправильним, суперечливим здорового глузду. Столи і стільці стояли на стінах або ширяли в повітрі. Тільки сходи під його ногами не переривалася, ведучи до наступної кімнати.
І ця наступна кімната була над ним - що було нормально до ненормальності.
Окинувши приміщення ментальним оком, Сол отримав відгук, що все в порядку - це принципальна сила тут працювала, і можна було не боятися повторного повернення вібрацій.
Він не затримувався і швидко пройшов далі.
Якщо у другій кімнаті предмети просто знаходилися не на своїх місцях, то третя була ще дивнішою.
Тут речі втратили свою цілісність. Мебель, прикраси - все було розбито на частини. Як кімната перетворилася на пазл, який хтось недбало зібрав. Спинка стілецьа стирчала з стіни, килим лежав окремими шматками, свічник і свічок були в різних місцях.
Навіть полум’я свічки було розділене на дві частини — верхню і нижню.
Тільки сходи під ногами Сола зберігали свій колишній вигляд.
Четверта кімната була під третьою.
Соул, рухаючись по сходах в повітрі, розворот і увійшов у неї.
Так він йшов, поки не досяг дев'ятої кімнати.
Ще на підході до шостої він закрив очі.
Він більше не міг дивитися на те, що творилося в цих кімнатах; він навіть не був впевнений, чи все ще йде по кімнаті. Від довгого споглядання цих аномалій його духовне тіло знову почало безладно вібрувати.
Для того щоб продовжити дослідження, Сол вирішив рухатися всліпу.
Хоча темрява теж була небезпечною, він зосередився на щоденнику у своїй свідомості і поступово заспокоївся. Весь цей час він обережно сканув простір навколо себе ментальній силою, щоб не пропустити жодних аномальних сплесків.
Коли він увійшов у дев'яту кімнату, сходи під ногами зникли, пропали і дерев’яні перила.
Солос нащупав ногою підлогу — перед ним була плоска поверхня, і, здається, воно було вкрите килимом.
Він повільно відкрив очі. Щоденник мовчав.
Під його ногами дійсно лежав червоний килим, прямий лінію що йде вперед. У кінці килимової доріжки стояв білий трон. Його спинка була вивити квітами і шипами, а в самому центрі видалась невелика гобеленова вышивка.
Крім цього, тут не було нічого.
Довкола не було стін, а лише порожнього білого світла.
Замість того щоб осліпати, Солу довелося подивитися на нього як його думки ставали в’язкими і повільними. Він був упевнений, що коли дивитися надто довго, то розум помутиться і вже не зможе вирватися з цього стану.
Соул швидко перевернув погляд назад на трон, і йому здалося, що він чує покликуючі голоси.
Він насупився і пішов вперед.
Червоний килим під ногами був твердим, наче лежав на невидимій підлозі.
З наближенням до білого трону звук ставав все більш очевидним.
« > ТЬО... ✔ - >...»
Слів він не розумів, але чомусь відчував, що його запрошують сісти.
Здавалося, що треба лише сісти на трон і вирішити всі проблеми самі собою.
Соул простяг руку і обережно доторкнувся до білого напіврозкритого цвіту.
« > ТЬО... ✔ - >...»
« > ТЬО... ✔ - >...»