Дивлячись на цю бездонну чорну масу, Сол відчув, як по спині пробіг холод. Навіть з його сучасною фізичною силою, потрапи він туди, його розчавило б у порошок!
Але найгірше було попереду.
З глибин піднімалися все нові і нові щупальця, одне більше іншого. І чим ближче до далекої гори, тим вони були масивнішими. На межі виднілися щупальця завбільшки з невеликий пагорб.
Ці відростки тягнулися до неба і колихалися в такт руху землі, наче підводні водорості. Але Сол добре розумів, що варто цим « ровесникам » доторкнутися до тебе і вони зроблять все можливе, щоб упіймати на дно та втопити!
Тиск від них був майже нестерпним. Особливо від того, що було на пагорбі — навіть на такій відстані, воно витіснило розум Сола найбільше.
Дивлячись на масу, яка кишить довкола, Сол розумів, що застосування магії зараз прикличе на його голову десятки щупалець одночасно.
У цей момент Анні, яка ледве стримувала напади кривавими нитками, закричала:
— Не звертайте на мене уваги, біжіть до двору!
Її криваві нитки стримували вже п'ять гігантських щупалець, і було видно, що довго вона не протримається.
Коли вона домовилася, то широко розкрила рот і з нього вирвалося ще один потік кривавих ниток. Він мітнувся в простір між Солом і Агу, з силою розтрощивши два щупальця та відкривши їм вигляд на палац.
Земля поруч з палацом все ще залишалася землею! Вона не перетворилася на клубок тіл, що вивищуються!
Сол та Агу одночасно розвернулись і, прямуючи по живій поверхні, з усіх сил кинулися вперед у прохід, який для них відкрила Ан.
Провівши кілька кроків, Агу не втримався і обернувся. З жахом він побачив, що всі кінцівки А вже повністю розчинилися і перетворилися в криваві нитки, які з останніх сил тримали щупальця.
Але наступного разу з неба впала гігантська чорна бджолоїдка, діаметром три метри.
Вона з жахливою силою вражала землю і саму Аню, та атакували її щупальця!
Сол всю дорогу не обертався. Він лише дотримався Агу, коли той втратив рівновагу.
За спиною вже не давалися щупальця, які б’ють за спину. Здавалося, що після смерті А вони втратили ціль для атаки.
Вони посварилися і не сміялись навіть словом.
Білосніжні ворота палацу беззвучно відчинилися в той самий момент, коли вони знову ступили на твердий край, ніби хтось запрошував їх увійти.
Соул не затримувався на маленькій п'ятічці вільної землі перед входом і без коливань ступив всередину.
Звичайно, Агу пішов за ним.
Вони опинилися в круглому залі. У далекому кінці виднілася арка, яка веде в інший зал. Один зал перетікав в інший, кінця їм не було видно. Подібно як два дзеркала, поставлені один навпроти одного, створювали нескінченний коридор відображення.
Місце виглядало моторошно. Снаружи палац зовсім не здавався таким величезним.
Але тут було тихо.
Так само тихо, як у той момент, коли вони вперше увійшли в Мертовий Сезон.
Врата за їх спиною зачинилися самі собою.
Тут не було вікон, і коли вони опустилися всередині, то занурилися в напівмарк. Лише палаючі світильники відкидали тьмяне, невірне світло.
Схоже, у палаці було безпечно.
Плюх!
Агу впав на коліна перед Солом.
Коли Сол попередив їх, що магія приваблює щупальцю, Агу відразу зрозумів: хтось один повинен стати приманкою, щоб інші могли врятуватися.
Але в вирішальний момент він засміявся.
У цій ситуації Сола не було б жодного шансу забрати його свідомість. Якби тіло-сосуд знищили, він не знав би, помер б він слідом чи ні.
Агу... Він не міг померти. Ще не міг.
І тому Агу, хоча і створив все швидше за Ан, не зробив той же вибір.
Соул не відразу звернув на нього увагу. Його погляд, здавалося, пішов вглиб, взираючись у щоденник у своїй свідомості.
Білі сторінки швидко проливалися, і майже миттєво вони досягли останніх аркушів.
Коли Сол побачив єдину чорну сторінку, що належала Ані, то з полегшенням висихнув.
Його відчай відступило, і його місце в душі почав займати крижаний гнів.
« Якщо ці потворні фігурки і чорні щупальця самі ганятимуть нас до палацу, побачимо, що вони тут ховають."
Щоденник не давав вказівок увійти, але раз вже цей палац міг протистояти і моторошним фігурам, і жахливим чорним щупальцем зовні, він точно був не так просто.
— Вставай, - ревим тоном вимовив Сол.
Агу все ще відчував себе винним, але коли побачив, що Сол не надто лютий, трохи заспокоївся. Він піднявся на ноги і поспішив виправдатися:
що зовні... Боюсь, це як мала Водоросль, що пожирає душі болото.
Сол кивнув.
— Верно. Лише воно, очевидно, у багато разів могутніше за крихітки Водорості.
Малюк Водоросль впав у сплячку, поковтнувши тутешній Інкристал. Чи така сама причина, що нищить душу болото, є такою ж могутньою?
Скільки ж душ воно мало поглинути, щоб вирости до розмірів пагорба?