Щоденник мовчав.
« Добре, тоді я поставлю інше запитання. Якщо я не зайду до того палацу, то помру? "
Щоденник зберігав мовчання.
« Невже це не пов'язано з цим підозрілим палацом?» — працював мозок Сола на межі. Він наказав щоденнику перегорнути останню сторінку з текстом. « Вони зазнали нападу після входу в палац. До цього, схоже, у них ніхто не помирав".
« Усі зміни відбулися в палаці. Але коли я не збираюся входити до палацу, щоденник не подає сигналу? "
Соул подивився на слова в щоденнику і знову повторив їх.
« Мене покликали в Безумі... Чи існує якась причина божевілля?»
Найбезглуздішим тут була, без сумніву, Конша.
Перший раз вона вже дізналася жах Ліса Чехох Сезонів, і все одно наважилася зібрати людей та увійти вдруге.
Не кажучи вже про те, що зараз було на її шиї!
— Хоч я й не знаю, чому обличчя Конші стало цілісним, — в цей момент Агу теж допомагав Солу аналізувати. — Але я підозрюю, що це, мабуть, пов'язано з вкраденим скарбом ельфів! Але цей палац дуже небезпечний, і в нашому нинішньому стані не варто туди заходити.
Те обличчя було живим, його м'язи і шкіра рухалися дуже природно. Якби Сол не пам’ятав, що Конша виглядала б неправильно, він би і не зрозумів, ніби ця особа є фальшивою.
« Це ціла голова чи маска? Мені потрібно врятувати Коншу або забрати у неї щось? Невже потрібно забрати ту моторошну і гарну голову?»
Насправді, краще було б спочатку увійти в палац, дізнатися, що там пропало, розібратися з переслідуванням, а потім, коли блокада долини буде знято, просто увести Коншу разом із тією головою.
Але в той же час, все переслідування почалося через вкрадений скарб з палацу. Якщо вони знову ввійдуть, то напевно будуть у логіці тигра.
Навіть якщо вони зможуть вибратися, то будуть всі в ранах.
У цей момент Анні, яку він тримав на руках, раптом напружилася.
- Пане, подивіться назад!
Ан, яку Сол ніс на руках весь час, зберігаючи запаморочення, стежила за стороною. Вона похлопала Сола по грудях і ввела назад.
Соул зрозумів, що справа погано, відразу ж обернувся і виявив що вдалині знову з'явилися бліді людські фігури.
Ті рідкісні дерева, що були одним за іншим здалеку, перетворилися на жахливі людські фігури.
І, не вагаючись, сказав:
- Спочатку увійдемо в мертвий сезон!
У мертвому сезоні дерев не було!
Стояло їм поступити в Мертовий Сезон, як навколо запанувала лякаюча тиша.
Ніби вуха заклали, ніби світ поставили на паузу.
Тиша так сильно розчавила Анну, що вона не могла зсідати пальці. Вона вже хотіла заговорити, просто щоб розірвати це безбрежне мовчазне, але побачила, як Сол підняв вказаний палець.
Тихіше.
Соул і сам відчував вогонь, але чим сильніший був тиск, тим важливішим було не піддаватися йому.
Він помітив, що його духовне тіло, ледь він увійшов в Мертовий Сезон, перестало вібрувати. Але він відчув, як з усіх боків його обкутує величезний і неззрілий тиск. Але, обережно оглядаючись, він так і не знайшов його джерела.
« Невужелі Конша та інші використовують це місце, щоб усмирити вібрацію духовного тіла? — подумал он. - Якщо так, то стає зрозуміло, як їм вдалося протриматися тут півроку".
У цей момент Агу легонько трощив Сола за плече і вказав на те, звідки вони прийшли.
Сол обернувся і побачив, що на опушці як і раніше бачилися рідкісні дерева, але тепер між ними застигли незліченні людські фігури з опущеними руками. Вороги, ще мить тому люто атакували їх, тепер стояли на кордоні Мёртвого Сезона, тихе і смирні, наче слухняні вівці. Вони не рухалися і не видавали ні звуку.
Оскільки ці моторошні фігури замерли, Сол не збирався їх провокувати. Їхнє чітке дотримання кордонів викликало тривогу. І хоча всі вони опустили голови, все ж Сол відчував на собі їхні безмовні та постійні погляди.
Повертатися назад було не можна.
Соула обережно опустив Ан на землю, вібрація їхньої подвійної свідомості також полегшилась і вони почувалися набагато краще.
Він подивився далеко від лісу. На краю випаленої, вугільно-чорної землі з площини зітхала самотня гора. Її схили були круті, а поверхня, як і земля під ногами Сола, була різаниною-чорної, позбавленої навіть мигола на рослинності. Наче жахлива пожежа дотла знищив тут все живе.
Інтуїція підскакувала Солу, що до цієї гори не варто наближатися.
Він вирішив рухатися вздовж кордону, що відокремлює ліс від Мртвого Сезона - так вони і не залишать безпечну зону і ніколи не будуть надто віддалятися від лісу.
Поступово вони наблизились до палацу, що видніється попереду.
І саме в той момент, коли Сол думав, чи увійти до палацу зараз або дочекатися, поки дивні фігури у лісі зникнуть, і зайти разом з Коншею та іншими, земля його під ногами здригнулася.
Він тільки хотів змінити пози, щоб утримати рівновагу, як ґрунт під ним різко дихнула, здибалася і викинула вгору гострий шип.