Сол випростався. Його обличчя було не дуже веселим. Його спина, плечі та руки були скуті холодом.
Але в наступну секунду друга, третя, четверта...
Дісяток блідих рук простяглися через його спини, обіймаючи його голову, його шию, її плечі, руки ...
І в той же час пролунав жалібний плач.
— Поверни скарб!
— Поверни скарб!
— Поверни скарб!
Бум!
У лісі спалахнула оглушлива пожежа.
Мортон і Герман, які раніше розбирали їжу, відразу ж підскочили.
Вони переглянулися і, кинувши інших учнів магів, швидко вкинулись у ліс.
Кашіро, яку раніше зв'язав Сол, як і раніше лежала на землі. Почувши вибух, вона спочатку здригнулася, а потім, дивлячись в небо, захихикала.
— Ха-ха-Ха-хо... І йому теж голову підірвали!
Марк виглядав трохи неспокійно, розгулюючи взад-вперод.
Монро, з похмурим обличчям мовчки опустив голову.
Конша приклонилась до білого дому і навела свої чудові очі. Вона легонько провела вказовим пальцем по своїх алшим губам, і на його подушечку залишився яскравий червоний слід.
Кілька людей дивно застигли на місці, не збираючись допомагати Солу.
...
Звичайно, Сол не потребував допомоги.
Він тихо киркнув: « Ти думаєш, що я холодний».
Він схрестив руки, висунув їх з-під мишок, і на його ладонах з'явилися два квадратних кулі полум'я, які відразу ж стріляли.
Сола відразу спалахнув сильним вибухом, і вона відкинула його вперед палкою хвилею.
Він відразу перекотився, погасивши силу удару.
Хоч "Духова броня" і не змогла захистити його від цих блідих фігур, але вона могла поглинути більшу частину сили Огненої сфери.
Тепер у Сола лише спина тугала, а холоділа дещо неприємно. Проте в інших місцях холод відступив під дією жару.
Він з силою потер підборіддя тильної стороною долоні, а потім, обернувшись, подивився на воронку в землі. Блідські фігури там вже зникли.
- Коли ви нападаєте на мене, я теж можу атакувати вас. Хех, це не така вже й нова тактика. Що у вас ще є, викладайте!
Як тільки Сол сказав, що дерева навколо нього зникли.
На їхньому місці стояли білі фігури.
Ці люди стояли босими ногами на траві.
Здійнявся вітер, принісши з собою холод пізньої осені.
Вони підняли ноги і рушили до Солу. Повільно, але їх було занадто багато!
— Эм... Я ж пожартував, давайте раз? — сковтнув Сол.
Хоч він говорив трохи обурливо, то його вчинки не були надто вимогливі.
Розуміючи, що зараз не час економити магію і контролювати ментальну силу, він простягав руки і з його долоні відразу вистрілили два чорних щупальця.
Це дуже повчальний дотик!
Перший закляття 2-го ранга, яким захопив Сол!
Під чорними щупальцями ховали напівпрозорі сірки.
Одна — для того, щоб напасти фізично, а інша є духовною.
Соул не вірив, що цього разу він нікого не зможе вдарити!
Чорне бджолоїдка пронеслася по колу, перетворившись на тінь. Прозоре бджолоїдка пішла за ним.
Білі фігури не ухилялися, але ні чорне, ані прозоре щупальця їх не торкались.
Білі фігури на мить зникли, а потім після того як щупальця пройшли знову з'явилися. Більш того, вони продовжували рухатися вперед, мерехтячи.
Соул не дуже засмутився. Принаймні коли щупальця проходили, фігури, які ось-ось повинні були бути задалеко, зникали.
Він міг виграти одну-дві секунди, щоб втекти.
Соул відразу за допомогою ментальнії сили змусив два щупальця розмахувати в повітрі, навмисно створюючи прохід для втечі.
На жаль, Волося не було. Її здібності дуже добре підходили для розчищення шляху.
Але коли він вже збирався прорватися крізь середовище, білі фігури раптом почали з’являтися швидше.
Сол врізався у « айсберг ». Було й холодно, і твердо.
Крижане почуття швидко поширилось від плечей до усього тіла. Коли воно досягло рук, рух цих чоловіків швидко сповільнився. Коли воно досягло голови, думки на мить застигли.
Що ще гірше, Сол відчув, що його і без того вигороджуюче духовне тіло стало більш нестабільним.
Рухи Сола стали повільними, але він все - таки зібравши всю силу і підняв руку, щоб схопити чоловіка, який стояв перед ним. Його пальці також стали прозорими.
Однак у мить, коли його долоня торкнулась білої тіні, та знову зникла.
« Вони... визначають, які дії є атакою і відповідно ухиляються" - на щастя, коли його думки були зв'язані, вчасно пролунав шелест сторінок Днівника, і Сол відразу ж повернувся в себе.
От тільки холод в його тілі від цього не зник.
Його розрив закінчився. Він, похитнувшись, перекотився вперед і, за допомогою цього, остаточно вирвався з середовища.
— Пан!
— Пан!
Майже в ту ж мить, як він вирвався, Соул почув голоси Ан і Агу.
Піднявши голову, він побачив біля нього, але їх оточували білі фігури.
Вони зовсім не турбувалися вібраціямиментальної сили і нападали навколо себе чаклунством. Але ці вороги, ледве піддаючись атакі, відразу зникали.