Потім очі засвітилися, і він знепритомнів.
Настала темрява.
Шш...
Хтось тихо перевернув сторінку.
— Так не можна, братец Сол.
— Кто? — Соул різко відкрив очі.
Перед ним було безхмарне небо. Коли подув легкий вітерець, йому здалося, що молоді травинки лоскочуть його шкіру.
Над ним з'явилося обличчя маленької дівчинки. М’яке волосся торкнулося лоба Сола.
Брови дівчинки були вигнуті, а її срібні зіниці сяяли як зоряне небо.
— Панни?
Дівчинка посміхнулась.
Раптом її обличчя різко наблизилося, і її срібні очі майже торкнулися очей Сола.
Зазвичай на такій відстані Сол вже не міг би розгледіти предмет. Але цього разу він бачив усе чітко.
Він побачив срібні зіниці, але в них було ще й безліч маленьких очей.
Кожне маленьке око було правильною шестикутною формою, і вони були щільно розміщені. Ці шестикутні очі утворювали великий круглий крячок. Вони то яскраво світилися, то тьмяніли, і здалека це було схоже на мерехтіння зірок.
Сзвій ці срібні очі Сол побачив себе.
Кожен його образ з'являвся в кожному шестикутному зігранні, і у очах оппонента були тисячі та тисячі його.
І кожен "Сол" робив щось для себе. Хтось досліджував, хтось вчився, дехто розчленував, хто-небудь медитував...
"Це, схоже, те, що я колись робив... Панні - Кошмарний метелик. Невже вона ще не померла? "
« Я не бачу того, що зараз... Це моє минуле?»
Соул смутно думав про це. Йому раптом стало дуже цікаво, що ж сталося в його минулому.
Це було дивно.
Коли він колись мав цю дивовижну здатність « бачити минуле», то ніколи не думав спостерігати за собою.
Хоча, порівняно з Днівником і Малицею Водоросль, він сам був для себе найближчою людиною!
Але коли він знову зустрівся з цими срібними очима і згадав про магічну здатність Кошмарного метелика спостерігати за минулим, то раптом зрозумів: він також може спостерігати!
Ось тільки невідомо чому, тоді він про це зовсім не подумав.
Зараз у нього, здається, нарешті з'явився шанс, слідуючи за цими тисячами очей, знайти своє минуле; віднайти таємницю свого переміщення; знайти правду про свою смерть і воскресіння; виявити унікальність своєї душі!
У той же час в його серці з'явилося туманне занепокоєння, легкий страх, але це негативне відчуття було швидко придушено мерехтливим зіровим світлом. Залишилося тільки повне цікавість і нетерплячість.
« Я хочу побачити, що сталося між моєю смертю і відродженням. Дозволь мені побачити, я ось-ось знайду ...»
Напруження, відчуття і хвилювання від того, що правда ось-ось буде розкрита, змусили Сола поступово тягнути губи в усмішку.
І йому здалося, ніби він дійсно щось побачив.
Темрява і світло існували одночасно.
У сліпучому світлі було приховано темряву.
- Ще ближче, ще ближче... - Він бурмотів.
Світло почало перемінюватися, темрява слідувала за ним. Вони змішалися, як морозиво, що п’є солодкий аромат.
Шш...
Солу здалося, ніби він чує шелест сторінок, але цей звук теж був швидко заглушений тією солодкістю.
- Ще ближче, ще ближче! - Його голос поступово виходив з-під контролю.
— АААAaАДАА!!
Раптом пронизливий крик перервав Сола.
Він прокинувся і побачив, що маленька дівчинка над ним вже віддалася.
Вона, закривши руками віскі, з обличчям, спотвореним від болю, стискаючи очі, із яких текли потоки чорного гній.
— АААAa AanaАДА!! Братец Сол! Я помилялася! АААAАaА!! Як же боляче!
Панні з срібними очима, кидаючись від болю, впала.
Сол повернув голову і подивився, як дівчина катається по траві.
М’які зелені паростки раптово почорніли і випросталися, перетворившись у гострі леза, та безжалісно залишали глибокі рани на тілі катячої дівчини.
Чорна слизка витікала з ран і незабаром залила все навколо.
Соул дивився, як тіло і кров дівчини поступово перетворюються на місиво.
Обличчя дівчини було звернено до нього, риси приховані розріпаним волоссям. Він був лише одним оком.
Теж закрите століття було глибоко впалене, ніби щось вже перетворилося на гній і витікло з ока.
— Панні, — з деяким співчутливо покликав він дівчину.
Бум!
Всі звуки миттєво припинилися.
Ніби час зупинявся. Розбите волосся і одяг застигли на місці.
Соул відчув втому.
Він повільно закрив очі.
...
— Ха-а...
Ще не відкривши очей, він вже голосно зівнув.
Він був виснажений і відчував задоволення від розтягнення.
Сором однією рукою з’їв волосся, а іншою сів.
« Мені приснився сон, — каже він потертий сушені очі, озирнувся і побачив, що лежить на підлозі.
« Як я опинився на підлозі? Я що, місяцьтил?»
Але в наступній секунду сумні спогади почали поступово прояснюватися, і обличчя Сола ставало все серйознішим.
Він спочатку опустив голову і запитав у своєї лівої руки: