Він уже знав від Байрона, що Ло Кай разом з Джеро чекали на них карету. Тільки його самого тоді в ній не було.
Але в той день, коли Сол щойно повернувся на другий склад, він виявив у тілі Ніка, яке привезли два дні тому, наказ-намек на мітку квітника забуття.
Незалежно від того, чи підкараули б його в той день Ло Кай і Джеро чи ні, це не перешкодило би шпигунові «Земного корабля» вплинути на мітку квітника забуття.
Сол зістрибнув з карети, наказав кучеру з грибом на голові повертатися, а сам підійшов до Ло Каю.
— Яка зустріч, голова Ло Кай.
Ло Кай дивився на Сола. На його беземоційному обличчі раптом розцвіла широка усмішка.
— Хи-хи-ха, поздоровляю тебя, Сол. Ти - той, кого я знаю, хто найшвидше став учнем третього рангу. Не дивно, що ти учень, якого особисто навчає пан Господаря Вежі. Відтепер мені доведеться називати тебе старшим учнем Солом.
— Не потрібно, можете й далі називати мене Солом, — відповів він ввічливою посмішкою.
Головуючим "Группи взаємодопомоги", Ло Каю, цього року, здається, було вже двадцять сім чи двадцять вісім, але у нього ніколи не було того відчуття поспіху, що було в інших літніх учнів другого рангу. Він цілими днями організовував зібрання, то вів заняття для учнів першого рангу, ніби і не збирався ставати учнем третього.
- Ти їдеш?
— Нет. Я чекав на твоє повернення з усмішкою і сказав Ло Кай. - Я ж послав кількох учнів першого рангу сюди... і до іншого входу, щоб вони кожен день чекали, коли ти повернешся.
- Що відбувається? - Сола шалено закрутилися.
Це відголоски минулого разу? Чи через те магічне коло у будинку біля озера?
- Хі-хі, яка в мене могла бути справа? Просто після минулої зустрічі багато хто хотів би запросити тебе ще раз.
- Вибачте. Нещодавно я отримав завдання від наставника і дуже зайнятий. Наступного разу, коли настане час, обов'язково прийду.
Посмішка на обличчі Лоя трохи померла. Звичайно, він знав про якого наставника каже Сол.
— Как... Мені шкода. Багато хто чекає, щоб з тобою торгуватися. Але, звичайно ж, вчинки Господаря Вежі важливіші. Усміхнувшись знову на обличчя Лоа. - Я попереджу тебе про кожну наступну зустріч. Сподіваюсь, одного дня ти знову з'явитьсяш.
Ло Кай з усмішкою відступив у тінь, звільнивши прохід в Башню магів.
Швидко попрощаючись з недобрим Лоєм, Сол поспішив на другий склад.
Він передав повідомлення Гейдену, щоб той з завтрашнього дня продовжував брати участь у щоденних післяобідних експериментах.
Потім Сол попрямував прямо до одного з трупів.
« Якщо і є якась судина, яка найбільше підходить для свідомості Германа, то це точно цей."
Перед ним, уже до невпізнання змінений бальзамувальником, прямо стояв Герман.
Соул зняв з лівої руки ртутну печатку. Рука під нею як і раніше мала форму щупальця восьминога. А в центрі прозорої щупальця виднілася чорна тінь.
« Хочеться для трупа, і немає такого поняття як життєво важливі органи. Але місце для свідомості все ж потрібно вибирати з розумом."
Соул згадав історію, яку він бачив очима Малюки Водоросль.
У підземній лабораторії Горса, стоячи за спиною балакучої без умолку пані Юли, одним ударом відштовхнув їй голову.
Наприкінці картини Сол пам'ятав, що Горса, здається... забрав верхню половину голови пані Юли.
« Наставник помістив душу пані Юли в голову посудина. Але випадок з Германом дещо інший. Сьогодні він чистий, і його стабільна форма підтримується духовною енергією. Якщо душа має лише свідомість, а духовна енергія - чужа, чи буде вона відторгатися тіло?»
Коли Сол подумав про це, то простягнув руку до грудей тіла Германа.
Він не вибирав голови, тому що експеримент наставника Горси, очевидно, провалився. До того ж, Сол вважав голову дуже важливим і небезпечним місцем.
Для першого експерименту Сол хотів бути обережним.
Спочатку подивимось, чи тіло Германа відштовхує його свідомість.
Соул обережно підніс чорне світло, яке зображало Німеччину. Його рука повільно деформувалася, поступово перетворюючись з щупальця до величезного шприца.
« І справді, зміна форми допомагає моїй ментальній силі працювати у міру необхідності. Це також психологічний трюк".
Ігла шприца встромилася у груди тіла і повільно увійшла всередину.
Соул одночасно виділив тонку нитку ментальній сили і обгорнув нею свідомість Германа, постійно відглядаючи його стан.
Здається, що Чорна свідомість відчула зміну положення і почала слабо тремтіти.
І чим ближче воно наближалося до тіла, тим більше тремтіло.
« Це інстинктивно боїться? »
« ДУша боїться свого тіла? Ні, нинішня судина і його початкове тіло - два різних поняття. Може, мені варто бути готовим в будь-який момент перервати експеримент".
Хоч для того, щоб витягнути ці свідомості і потрібно створити ментальні платформи, але повернути їх було дуже легко. Достатньо було попросити щоденник знову їх поглинути.