На щастя, Ґорса не хотів знати чому Сол не носить ляльку. Він тільки-но нагадав:
— Вперед носи собой.
« Так, наставнике », — погодився Сол. Все одно, щоденник вже був у його духовному тілі і він був упевнений, що зможе відбити ментальне зондування Горси.
А з якоюсь червонооокою куклою він точно впорається.
— Ця лялька може тимчасово вміщати духовні тіла і дуже чутлива до ментальної сили. Ввівши в неї певну кількістьментальної сили, ти зможеш змусити її запам'ятати твої коливання. В майбутньому, якщо хтось інший або якась істота спробує вплинути на квіток забуття у твоєму духовному тілі, лялька це відчуватиме, її очі стануть чорними і вона подасть тобі сигнал.
Так от воно що.
Мабуть, коли наставник давав йому цю ляльку, він вже думав про те, щоб перевірити чи не з'являться якісь аномалії в його духовному тілі.
— Дякую вам, наставник.
— Покинувши кімнату, більше ні з ким не говори про «Земний корабель» і квіточки забуття. Навіть сам з собою, кивнув Горса.
"Покинувши цю кімнату?"
У голові Сола відразу ж промайнуло кілька здогадок, але не встиг він запитати, як раптом перед очима почало світити.
Знайомі двері і ряди книжкових полиць. Він зрозумів, що опинився в приватній бібліотеці на 19-му поверсі.
— Сол? — Голос був низький ззаду.
Сол обернувся і побачив наставника Каза, який стояв у коридорі.
— Наставнику, — поспішив Сол.
— Ты... Каз дивився на Сола зі складним виразом, коли він став учнем третього рангу. - Ця швидкість навіть більша, ніж коли ти став учнем другого.
Його спина, здавалося, ще більше зсулася, а зморшки на обличчі стали глибше.
— Господар Вежі бачить людей краще за мене.
Коли Сол дивився на цього наставника, то не знав, що сказати. Однак здається, що він не потребував потіхи.
- Це Господар Вежі наказав мені тут чекати. Оскільки він визнав тебе і ти став його учнем, то надалі можеш не називати мене наставником.
Сола і думки не мали, ставши учнем Горси, відвертатися від Каза. Але не встиг він нічого сказати, як наставник Каз підняв праву руку і похитав нею.
Соул помітив на його долоні чорний слід від опіка.
Мабуть, свіжа рана.
- Не відмовляйся. Насправді, спочатку я збирався від тебе відмовитися - на обличчі наставника Каза з'явилася полегшена усмішка. Він заклав руки за спину, розгорнувся і поглядом наказав Солу йти за ним.
Вони пішли до пандусу, який веде на верхні і нижні поверхи.
Тоді Господар сказав мені дати тобі шанс працювати в морзі.
Про це Сол і раніше здогадувався, тож не здивувався.
— У той час я і виявив, що ти на подив підходиш для магії темряви. Це відрізнялося від вашого таланту до сприйняття стихій. Це був спосіб мислення і звички, які дуже придатні для темряви. Тобі не набридало цілими днями возитися з трупами і смрадом, ти навіть сміливо використовував матеріали зі мертвих для трансформації свого тіла.
Каз не втримався і знову подивився на Сола. Він все ще пам'ятав своє тодішнє здивування.
І якийсь страх. Врешті-решт, Господаря Вежі щойно передав йому Сола. Якби він виявив, що той себе знищив, Каз не знав, не наштовхнув би його на себе.
— Тільки тоді я зрозумів твій талант. Просто думати про значення магії і ментальні сили - це було безглуздо з мого боку.
Оскільки вчитель Каз постійно критикує себе, то Сол кілька разів намагався вставити слово, але безуспішно.
Сьогодні вчитель Каза мав на диво багато думок.
Вони дійшли до пандусу, піднялися і увійшли на 20-й поверх.
Сол був тут вперше.
20-й поверх відрізнявся від усіх інших поверсі вежі магів.
Біля входу були бронзові двері.
Так само, як на першому поверсі східної вежі!
Каз підійшов і поклав ліву та праву руки на ліву й праву стулки.
- З цього моменту тобі дозволено офіційно брати участь в експерименті Господаря Вежі. А тепер я розповім тобі про деталі.
Сол стояв біля входу на 20-й поверх вежі магів і дивився, як наставник Каз, надавши на бронзові ворота, одночасно відкриває обидві стулки.
За воротами було темно.
Коли ворота відчинялися, і щілина ставала все ширшою, в неї проникало світло свічок з коридору.
— Хи-хи... Со-со...
— Хлюп-хлюпом...
— Бз-З-с-за...
Солу здалося, що за воротами щось розбігається через страх перед світлом.
Водночас у його мозок проникли дивні, схожі на дитячий сміх, звуки.
Наставник Каз, відчинивши ворота, не заходив відразу. Він зупинився, щоб перевести дух, і сказав Солу:
— Ці ворота відрізняються від того, що на першому поверсі східної вежі. Потрібно одночасно відкрити обидві стулки і трохи почекати, поки світло не розігнатиме тих, хто всередині.
Каз сказав це, мовчав, схоже, щоб перекласти дух. Відкриття бронзових воріт, здавалося, відняло в нього багато сил.
Тоді Сол почув, як він з самоіронією сказав:
— Старею. І очі вже не ті, і ментальна сила не та. Коли ти ввійдеш, залиш свій ментальний слід на замку і наступного разу зможеш приходити сам.
Вчитель Каз дійсно виглядав дуже старим. Але Сол пам’ятав, що завдяки законному магу можна було продовжити своє життя багатьма способами.