- Так, пане Господаря Вежі. Ви можете це бачити?
Горса не пояснив, як він це бачить. Він тільки деякий час дивився на Сола, а потім з деякою задумливістю сказав:
— Коли ти став третім, то вже зміг злити Локатор із духовним тілом... Ти вже подолав найскладніший крок для учня третього рангу на шляху до встановлення офіційним магом.
« Так і є! » — подумав він. « Найбільш складною для мене була ситуація, коли я став учнем і перетворив щоденник у свій Локатор. Але, подолавши цей крок, я в плані Локатора досяг рівня звичайного офіційного мага!»
ти все ж звернувся до мене за допомогою. Схоже, цього разу ворог був дуже сильний. Розкажи, що з тобою сталося у містечку Мофань і в Чорному замку.
Соул обблизився з перехресними губами і почав повільно розповідати про свої пригоди за останній місяць.
На зворотному шляху він вже обдумав, що говорити і що ні, тому зараз його розповідь звучала дуже природно.
Горса тільки мовчазно слухав. У темряві не можна було побачити, як змінюється його вираз обличчя.
Але інтуїція підказала Солу, що той весь час був дуже спокійний. Як і Кошмарний метелик, що загинув з вини Кісмета, та напад на нього в Чорному замку, і підозри щодо людей герцогства Кема - все це не було чимось важливим.
Тільки коли Сол розповів, як після бою з Кадісом він на мить відчув щось неправильне в своєму духовному тілі, Горса дригнув шиями.
Коли Сол закінчив, в темній кімнаті знову запанувала тиша. Господар Вежі все ще не рухався, немов став статуєю.
У цей момент Сол почув навпроти якогось шорх. Він напружив зір і побачив, що Горса повільно сів на підлогу, притулившись до стіни.
Особисто показавши Солу, що означає "садись де хочеш".
Горса в темряві, здавалося, був дуже розслаблений, але Сол відчував у ньому якусь дисгармонію.
— Господар Вежі... З вами все гаразд?
— Все в порядке. Просто думаю про те, що з тобою сталося. Проблеми та проблеми, здається, завжди йдуть за тобою по п'ятах.
Аж ось почувся тихий сміх. У такій темряві Сол зовсім не міг розгледіти вираз його обличчя.
« Невдачі Господаря Вежі привів мене сюди, щоб я не міг бачити його стан? » — опустив очі Сол.
« Кісмет скоро буде змушений покинути західний континент », — продовжив Горса. - Про це можеш не турбуватися. Що до тих, хто напав на тебе за межами Чорного замку, то це, мабуть, «Земний корабель». Вони навряд чи стали б нападати на тебе без причини, це неприємно.
Він запитав Сола про дивні відчуття в його духовному тілі.
Ти все ще відчуваєш щось погане в своєму духовному тілі?
Соул, стежив за живою тінню у своєму духовному тілі і намагався нахмуритися та згадати.
— Зараз майже ніяких неприємних відчуттів. Може, тоді мені просто здалося.
— Тоді дай мені подивитися, — хоч Горса сказав це, але він не збирався вставати.
Соул з сумом чекав. Раптом він смутно побачив, як на нього щось кинувся.
Але Горса все ще сидів на місці.
Коли Сол зіткнувся з чорною тінню, що раптово з’явилася між ним та Горсою, він відразу напружився. Він ледве не застосував « Дихову броню», але подумав, що Господар Вежі може відразу розслабитися.
"Дневнік не дає сигналу".
Соул трохи нервував.
Щоденник вже став його Локатором, їх зв'язок ще більше поглибилась. Він не знав, чи зможе Горса за допомогою спеціальних методів побачити існування щоденника і оглядаючи його духовне тіло.
Але, коли Солу спадало на світ з темною тінню, вона все ще вірила у спроможність щоденника.
Чорна тінь рухалася швидко. В мить оку вона вже стояла прямо перед Солом.
Її фігура була довгою і тонкою, як лист паперу.
На мить Солу навіть здалося, що це пані Юла, яку Горса впустив у своє тіло. Коли пані Юла з'являлася у вигляді тіні, вона теж була такою ж тонкою, як листок паперу, силою.
Але він відразу відкинув цю думку.
Від цієї чорної тіні були зовсім іншими, ніж від пані Юли.
Вона не була ні лютою, ані гнівною, а просто тихо стояла. Коли вона нахилилася, щоб подивитися на Сола, її обриси з'єдналися із фігурою Горси.
Але це був не Горса.
Тому що сам Господар Вежі все ще сидів у кутку навпроти Сола!
Чорна тінь дивилася на Солу - хоч він не бачив її очей -- і продовжувала нахилятися.
Її рухи були повільними, але коли вона наближалася до Солу, світ перед його очима почав деформуватися.
Сол пильно дивився на чорну тінь. Мало - помалу він зосередився на її обличчі.
Чорна тінь в його очах ставала все парнішою, а навколишнє - більш розмитим.
Боковим зором він бачив, як кімната перед ним розтягується невидимою силою. Гора, що була лише за 2 метри від нього, тепер мала десять метрів.
« Ця кімната... Така велика? Чи, може, мій зір спотворений чаклунством?»
Він смутно відчував, що щось не так, але не міг зрозуміти що саме. Колишня чорна тінь прикувала до себе майже всю його увагу.