- Ти ще й думаєш? — Стиснула кулаки Корі, стиснувши зуби.
Потім вона раптом випросталася і твердо сказала:
- Наступного разу, коли ми зустрінемося... Я тебе наздожену.
Її погляд був сповнений рішучості, і вона зовсім не сумнівалася у своїх словах.
А Соул, навпаки, прибрав посмішку і серйозно кивнув.
— Я в тебе вірю.
Вони обидва були абсолютно впевнені, що Корі зможе досягти третьої ранги. Лише Байрон, який стояв поряд, почувався так, ніби його вдарили ножем.
Він подумав про свій вік і віку цих двох підлітків, і на мить його охопило пригнічення.
...
Невдовзі Сол і Байрон вже сиділи в тій же кареті, на якій й приїхали.
Ця карета була набагато більшою за ту, в якій Сол їхав один. Невідомо, хто її орендував.
Коли Чорний замок за їх спинами повністю сховався за деревами, Сол нарешті відвернувся від вікна.
Не тому, що його мучила розлука і постійно озиралася. Просто перед тим, як піти до Сола, він залишив дещо у Чорному замку.
Після того як Сол відвернувся, мала Водоросль також висунулася з вікна і почала оглядатися у Чорному замку.
Хоч Корі не була «магнітом» для неприємностей, як Сол, і у неї навіть був магічний предмет, призначений наставником, але Соул знав, що відносини між містом Мо Бей та Чорним замком були не такими вже й міцними. Тому він не дуже довіряв тому, що Корі залишається тут сама.
Тому він наказав Малюці Водорослі залишити тут свої копії. У критичний момент їй дозволили поглинати поживні речовини для захисту Корі.
Малюк Водоросль був поглиначем душі болотом, спочатку магічною істотою того ж рівня, що і диявольська ліана. Але з тих пір як вона стала дружиною Сола, її сила під впливом щоденника постійно зростала.
Тому, коли вона стикнулася з диявольською лінією, то мала змогу легко її придушити і майже не захопила.
Мабуть, невдовзі дияволська ліана знайде копії Малючки Водоросль в лісі Чорного замку.
Сподіваюся, вона не буде занадто голосно плакати.
— Заздрю вам, - коли Сол нарешті сів прямо, що сидить навпроти Байрон тихо зітхнув.
— Хм? - Соул все ще думав про Чорний замок і місто Мо Бей, але не відразу зрозумів.
— Для тебе і Корі досягнення третього рангу є лише питанням часу. А я, якщо б не отримав твою формулу « зубної кістки », то вже міг би покинути Башню магів і наодинці шукати спосіб просування без жодної надії.
- Насправді, це старший учень сам, своїм розумом, дійшов до всього, посміхнувся Сол. — Моя формула не є розв’язанням.
- Але наскільки редокс шанс на просвітлення, я чудово знаю.
Здається, що коли Байрон вирішував проблему зі злими духами у своєму тілі, він раптом заговорив.
— Навіть у великій Башні магів виховувати учня третього рангу дуже важко. Навіть талановита Конша досі десь там шукає спосіб просування.
Сказавши це, Байрон раптом щось згадав, і його обличчя трохи помаранчело.
— До речі, Ник умер.
— Старший ученик Ник... — Замер Сол.
В останній раз, коли він бачив Ніка, він уже помітив, що з ним щось не так. Побачивши, що цей чоловік також допомагав йому у Долині простягнути руки, Сол запитав про його стан.
На жаль, Нік нічого не хотів сказати і сам до нього не приходив.
До того ж Нік спеціалізувався на погодній ситуації. Навіть якщо б Сол знав про його проблеми, то не зміг би допомогти.
— Як він помер? Нещасний випадок чи вбивство? — Коли він побачив, що Ник тісно пов’язаний з плодами шліфувального каменю, то поспішно запитав у Байрона про причину його смерті.
— Ни то, и друге. Невдача при просуваннях, осквернення.
— Невдача при просуванні... - Пробурмотів Сол. — Так можна померти.
Соул згадав, як востаннє бачив Ніка.
Нік спеціалізувався на вірші світу, але вивчав чаклунство з емоціями. Соул ніколи не питав, чому емоції впливають на світло.
Соул завжди вважав, що спеціалізація на темряві небезпечна. Адже вона часто пов’язана зі смертю, злими духами. Таке знання здавалося моторошним, сповненим хаосу та зла.
Але тепер, здається, і стихія світла була просто доброю на словах.
Байрон розповів Солу, що Нік був змушений придушувати їх у зв’язку з емоцією. Кожного разу, коли він отримував травму або духовне тіло, його огортав страх, смуток і навіть радість, наче цунамі.
Якщо він не міг витримати цієї емоційної хвилі, то його розум ламався.
Тому Ніко часто потребувала шліфувального каменю, щоб пережити найтяжчі емоційні бурі.
« Опис відповідає останньому станові Ніка», — почувши про смерть знайомого, Сол мимовільно відчув хвилювання. — Але його напружений вигляд в кінці не був схожий на просте опоганення».
Соул пам'ятав, що тоді Нік був напружений, але його розум не було порушено. Він навіть віддав йому позосталі плоди шліфувального каменю.
Сол насупився.