Юла з усмішкою простягнула руку. Горса не взяв її, а, нахилившись, підняв її на руки.
Здавалося, Юла була дуже задоволена. Хихицький, вона сказала:
— Ти, мабуть, злякався? Не хвилюйся, я багато зробила. Так ми зможемо спокійно почати експеримент.
Погляд Юли, що прямував на Горсу, був сповнений радості.
Але в наступну секунду вона нетерпляче стрибнула з його рук і підійшла до одного із довгих лабораторних їдальні.
— Звичайно, перш ніж почати, треба готувати багато квіток. Я запозичила у сестри кілька насінин, але для великих партій тобі все ж доведеться зв'язатися з "Земним кораблем".
Юла взяла зі столу аркуш паперу. З ракурсу Сола він не міг побачити, що на ньому написано.
Але він чітко бачив вираз обличчя Юли.
Якщо тільки що, коли Юла і Господарвіль Вежі дивилися один на одного, в їхніх поглядах кликала радість, то зараз, дивлячись на білий листок у своїх руках, у її очах горів вогонь.
По тремтячих руках Юли Сол міг ясно бачити її фанатизм і збудження.
- Ми скоро зможемо почати...
Однак слова Юли опадали на півслові.
Тому що чоловік, який стояв за її спиною, раптом, перетворивши руку в лезо, відскнув їй половину голови.
Коли кров забризкала весь лабораторний стіл, тіло Юли, дрнувши, впало.
Горса, чиє обличчя теж було забризкано кров'ю, легонька тримав верхню половину голови Юли.
Помовчавши, він раптом зітхнув.
- Експеримент провалився.
Соул миттєво відчув, як все його тіло похололо і він не міг дихати.
Наступної секунди його знову окутав чорний туман.
Але коли туман розсіявся, Сол виявив, що він все ще знаходиться в попередньому дитинстві Водоросль.
Це був інший уривок.
Все та ж дивна лабораторія, оточена чорною брудом.
Цього разу Сол відразу побачив ще більш худорлявого Горсу. Його волосся стало довшим і розпепанішим. Здається, що минуло досить багато часу з моменту минулого.
Він підійшов до центру подіума і, нагнувшись, витягнув з прямокутного заглиблення жінку.
Це було тіло Юли з відсіченою половиною голови.
Вона більше не кровоточила, але м'язові тканини на склі виглядали свіжими.
Горса обережно поклав тіло на порожній лабораторний стіл.
Спочатку він ніжно зняв з неї одяг, обнаживши бліде і витончене тіло.
Потім Горса підняв руку. Між його великим і вказівним пальцями непомітно з'явився маленький, трисантиметровий лезо.
Це лезо було дуже гострим і тонким і злегка підрогивало в такт руху м'язів Горси.
Раптом тремтіння припинилося.
Горса знову нахилився. Рука з лезом доторкнулась до голови Юли. Дуже акуратно, дуже ніжно... Він почав знімати шкіру.
Чорний туман знову окутав все навколо. Соул знову відкрив очі і побачив Малючку Водоросль, яка, як цуценя, висунула язик, величезні чорні щупальця, що гойдалися в такт, та диявольську ліану, оточену десятками бджолоїдок і, здавалося, трохи ображеною.
Він повернувся з минулого.
Можливо, через те, що рівень Малюки Водоросль був набагато нижчим, ніж у Дніника, яка залишилась в Сола здатність « бачити минуле» дозволила йому побачити більше картин.
Похлопи Малюка Водоросль по голові і дозволив їй вільно рухатися, а Сол розмив трохи затіснені кінцівки.
Його погляд блукав у порожньому місці. У його голові були лише ті картини, що він щойно бачив.
« Хазяїн Вежі вбив пані Юлу і зняв з неї шкіру. Ці дві сцени повністю збігаються з тим, що говорила Юла".
Якщо так, то Юла не брехала.
Але у Сола все ще залишалися деякі сумніви.
У першому уривку Юла явно говорила, що вони тільки збираються розпочати якийсь експеримент, але Горса відсхнувши їй голову і сказав: « Эксперимент провалився.
Про який експеримент вони говорили? І чи вони говорили про той самий експеримент?
Проте, незважаючи на їхню позицію, один Сол міг сказати напевно.
Сьогоднішня Юла ненавиділа Горсу.
Через його могутність її ненависть могла виливатися лише у словесні ляпаси і примхливу поведінку.
Але насправді, що було між ними, цей уривок історії не міг повністю показати.
Можливо, Горса вбив Юлу. Але, судячи з суперечностей в їх словах, можливо і те, що з Юлою вже щось було не так.
Сол потертий перенесення. Він раптом відчув головний біль, але не патологічну, а фізіологічну.
Перед ним завжди був густий туман, за яким переховувався інший туман. Щоразу, коли він намагався докопатися правди, то виявив її приховану брехню.
То що ж було насправді?
Сола, взагалі-то, не дуже цікавило питання: "хто кого вбив", але він, очевидно, опинився в епіцентрі подій. До того ж, він вже досяг третього рангу і ось-ось повинен був офіційно приєднатися до дослідницького проекту Горси.
Йому потрібно було зрозуміти, що́ він робитиме і чи не відправить його на гільйотину.
Хоч попередження щоденника про ризик змінились на кілька хвилин, він не міг вічно покладатися на нього, щоб керувати своїм життєвим шляхом.