Однак кулі були дуже м’якими, і вони мали велику убійну силу. Коли чорні щупальці летіли вниз, вони пробили його і безжалісно полетіли далі до чорної фігури.
На чорній фігурі був слабкий світловий ореол, схожий на « Дихову броню ».
У очах Кадіса мигнув блиск. Якщо противник не повертатиметься, то буде цікаво.
Цей жовтий жир був не звичайним чаклунством. Це було чаклунство, яке він спеціально розробив, об'єднавши свій Локатор і один рідкісний матеріал.
Якби не ця чаклунство, що поєднує в собі атаку та захист, то він би навіть не став учнем третього рангу!
Але Кадісу призначено розчаруватися. Чорна фігурка в лісі не стала зухвало ігнорувати його атаку, а, навпаки, дуже обережно ухилилася від всіх жовтих куль, щоб їм доторкнутися навіть краю свого одягу.
Повертаючись, противник вийшов з тіні дерев. Місячне світло освітлювало його обличчя, і перед ним з’явилось лице хлопця без радості й смутку.
- Це ти? - Зщурився Кадіс. Він не очікував, що той, кого він шукав, опиниться прямо перед ним.
— Так навіть краще. Менше силтрачу - хоч це і не відповідало плану, але Сол нарешті покинув Чорний замок.
Так, той, хто сидів на верхівці дерева і нападав на Кадіса, був саме Сол.
Побачивши зміну обличчя Кадіса, він зрозумів, що той прийшов саме за ним.
Сол вистрибнув з-за дерев. Поки Малюк Водоросль допомагав йому плавно приземлитися, він знову мітнув у Кадісу два чорних щупальця.
А той у свою чергу відповів своїми надзвичайно пробивними жовтими кулями. Потім, не відступаючи, а навпаки, риваючись вперед, він, здавалося, збирався вступити з Солом в рукопашну. Але з однією його ладаном зійшла олія, обнаживши насіння, яке він стискав у руці.
Побачивши це насіння, Сол на мить завмер, а потім, повернувшись, кинувся бігти, тільки на прощання випустивши в Кадісу два чорних щупальця для прикриття.
Кадіс теж замер. Він не сподівався, що Сол так злякається насінню в його руці.
« Невже він його пізнав? Як це можливо?»
Насіння квітки було «Земного корабля». Якби Кадіс не отримав цього завдання, він би навіть і не знав, як воно виглядає і для чого потрібно.
« Надійне, він просто дуже обережний. Але нічого, оскільки він побачив насіння, йому вже не піти!"
« ЧИ ТИ маєш незвичайні методи? Перед квіткою забуття всі хитрощі жалюгідних учнів марні!"
Кадіс зі сміхом роздав насіння в долоні, а іншою рукою знову випустив жовті кулі, у кілька ударів розбив чорні щупальця на нього.
З долоні Кадіса з'явився маленький зелений ріст, а жовто-коричневий корінь почав рости в його тіло.
Коли Кадіс вже готувався побачити силу квіток забуття, боковим зором він раптом помітив, що через розбитих чорних щупалець виникло щось сіро-біле.
Оскільки він успішно відтворив останню атаку, то продовжував рухатися вперед і побачив напівпрозорі тіні в повітрі.
Він зіштовхнув зуби однією рукою і знову випустив жовті кулі, а іншою виставив перед собою паростки, не вірячи, що прихована атака ворога зможе одночасно протистояти фізичному та духовному нападу!
Але наступного разу сталося щось, що заставило Кадіса у замішанні розширити очі.
Серо-біла тінь, що вирвалася через розбитих чорних щупалець, абсолютно проігнорувала атаку жовтого куль, дозволивши їм пройти крізь своє нематеріальне тіло і продовжувала летіти на Кадіс.
Кадісу залишалось тільки виставити праву руку.
Він зрозумів, що ця атака також була духовною. Але жоден учень третього рангу не міг перемогти « Земного корабля »!
Але в наступній секунду напівпрозора сірка тінь, яка ось-ось мала зіткнутися з паростком цвіту забуття, раптом різко повернула і, обійшовши праву руку Кадіса, пішла до його зап'ястя.
Кадіс не сподівався, що Сола буде настільки гнучким.
Хоч духовні атаки і вдавались переважно доментальної сили, але коли магу було достатньо енергії, вона почала дуже важко керувати. Навіть важче, ніж фізичною атакою.
Все це тому, що ментальна сила учнів магів не могла покидати тіло. Вони могли лише, за відгуком ментальних коливань, відчувати магію або розумну силу інших.
Але Сол міг керувати духовною атакою, яка вже відлетіла на 10 метрів, і змусити її різко згорнутися!
Це вже виходило за рамки того, на що був здатний звичайний учень мага.
Кадіс не відступив, стиснувши зуби. Одна помилка, і все пішло наперекосяк. Він повинен був, перш ніж противник втече, виправити свою помилку, тому, ризикуючи пошкодити руку, все ж вирішив випустити квіток забуття.
В останній момент він повернув зап'ястя, направивши долоню на сіро-білу тінь, і, здавалося, збирався схопити її, але насправді хотів, щоб паростки в його долоні торкнувся магії та ментальні сили противника.
« Нужно обов’язково помітити його. Тоді, навіть якщо я і буду поранений, я зможу льодяно спостерігати, як цей хлопець буде страждати від квіток забуття!" куточки губ Кадіса дрнули в усмішку.