- Що з тобою? У тебе дуже хороший талант доментальної сили, це не повинно було бути так складно.
Сол опустив руку. Він уже смутно відчував, що відбувається навколо замку нагорі.
Чи наближається хтось, чи ходить хтось у замку... Він все відчував.
— Мітка поставлена, — відповів Сол Юле.
Тільки тоді та заспокоїлася.
- Ти так довго стояв, я вже думала, щось сталося.
- Процес мітки не з приємних.
Звісно. Але в тебе сильна ментальна сила, тобі вже легше, ніж іншим.
Так... Чи?
Соул, ще не до кінця прийшов в себе і не міг уявити, наскільки неприємнішим це могло бути.
Загалом, після пережитого, найближчим часом він не дуже-то хотів це повторювати.
З того моменту, як Сол успішно помітив ліани своєїментальні сили, все навколо почало повільно оживати.
Ліан слухняно розпустила коріння, і далі вкорінюється у ґрунт. Вологість у підземному проході почала поступово зменшуватися, а під правою ногою Сола навіть виріс маленький білий гриб.
- Схоже, ця стара ліана тебе визнала. Я відчуваю, як Чорний замок швидко відновлюється. — Ладно, пойдём звідси. Тут надто сиро, я думаю, у цього тіла скоро суглоби мхом покриються.
Соул, продовжуючи спостерігати за змінами навколо, повільно пішов за Юлою.
Ця ліана, яка виросла під Чорним замком, була справді чудовою.
Коли Сол почав віддалятися від кореневища, він відчув один дуже активний корінь, який виріс з нього, пішов за ним.
Кожного разу, коли його нога торкалася землі, він ніби через тонкий шар ґрунту доторкався до коріння під ним.
Солу це здалося дуже забавним. Він підняв праву руку і простягнув її до стіни.
І відразу відчув, як той корінь розділився на два, один з них швидко і радісно потягнувся вгору і, коли долоня Сола доторкнулася бічній стіни, раптом висунув маленький кінчик та легонько « дав йому п'ять».
— Ого! - Солу стало ще веселіше. Він відразу підняв ліву руку і простягнув її до іншої стіни.
Корінь під землею знову розколовся і з іще більшою швидкістю виріс всередині грунту, до якого доторкнулася ліва рука Сола.
Ладонь і корінь знову зустрілися.
— Хех, - Сол нарешті не втримався і розсміявся.
- Ти що робиш? — Я здивовано обернулася Юла, що йде попереду. Голова ляльки повернулася назад.
— Э-э... — Соул зрозумів, що його поведінка була трохи дитячою. Особливо це виглядало як безглузда радість.
— Кхм-кгм, - він смочливо забрав обидві руки і таємно стьор з кінчиків пальців прилиплий бруд. — Я просто відчуваю зміни в лиані.
Зовсім не грався з цим корінням!
Юла з підозрою подивилася на Сола і лише через кілька секунд повернула голову. Її шийні суглоби видали звук, схожий на тертя дерева. Схоже, вони дійсно почали покриватися мохом.
Вони вийшли з підземного проходу, пройшли через винний погріб і закрили таємні двері.
У цей момент Сол нарешті втратив зв'язок з тим корінням під землею.
Але після того як Сол і Юла пішли, корінь, який до цього спокійно ріс під землею, раптом з важкою працею, слабо, дёрнувся.
- Хто... Хто він такий? Чому тільки одне ментальне з'єднання, і він ... Я зміг прикріпитися до усього мого тіла?
Слабкий голос більше не був таким нетерплячим, як при розмові з Солом. У ньому було таке ж легке тремтіння, як і у самого кореня.
-Ії ще... Хто ти? Що цей хлопець залишив у моєму тілі?
Ніхто не відповів.
...
З тілом ляльки, в якому знаходився душа Юли, дійсно щось було не так. І не тільки воно покривало мохом. Рухи Юли ставали все повільніше.
— Я зараз же повертаюся. Твій кучер я резоную, - Юла прискорила крок, але її тазостегнові суглоби теж почали видавати дивні звуки.
з тобою все гаразд? Мені що-небудь зробити?
— Нічого. Просто в цьому тілі ляльки є дещо несподіване. Мені потрібно терміново повернутися і розібратися. Не потрібно провокувати.
Коли Юла сказала це, то штовхнула ворота Чорного замку і вибігала наче вітер.
За воротами як і раніше чекав купр. Але тепер він сидів на кісточках і дивився на придоріжну траву.
Раптом він відчув, як в карету увірвався порив вітру і почув голос ніби з хрипом.
— У Байшню!
Кучер здригнувся і поспішив, але виявив, що Сол все ще стоїть біля воріт і не сідає в карету.
Вираз його обличчя був розгублений.
Сол кивнув кучеру, даючи зрозуміти, щоб він поквапився.
Тільки тоді кучер поспішно заліз на карету, злегка вклонився Солу і швидко пішов з Чорного замку.
Тепер у всьому Чорному замку залишився тільки Сол.
Він обернувся і побачив, що на довгих воротах Чорного замку у місці, де раніше було око, раптом з'явилося чорне бджолярі.
Це щупальце виглядало до болю знайомим.
Сол відразу ж поквапився.
Маленькі чорні щупальця негайно висунулися, обвішали вказівний палець Сола і відразу ж відпустили.
« Коли це мала дитина Водоросль встигла туди залізти? Стривайте, невже в землі зі мною грала саме вона? "
Подумавши про це, Сол поспішив назад у підземелля.