Він закрив очі, щоб заспокоїтися.
Потім Соула почерпнув кілька добре знайомих йому заклинань, переконавшись, що його ментальні коливання здаються навіть меншими від звичайного учня третього рангу.
« У минулому я бачив, що сила щоденника була набагато більшою, ніж тепер. Сьогодні, здається, багато його здібностей запечатані. Але нічого, так, поступово розблоковуючи їх, мені буде найкраще. Інакше щоденник для мене був би найбільшою небезпекою."
„ Світ смерті може бути вершиною сили Дніника, але така сила... Навіть якщо і набути, дуже важко контролювати."
Соул знав собі ціну. Він не заздрив силі, здатній знищити світ, а лише хотів твердо йти своїм шляхом.
Після кількох хвилин відпочинку, очистивши розум, Сол встав і знову замінив « Року мага », підняв старого божевільного.
Водночас він дістав з кишені перо і папір, щоб продовжити вивчення чаклунства.
Розмова з Кісметом не тільки допомогла йому ліпше зрозуміти щоденника, але й поглибив його бажання стати сильнішим.
Хоч Кісмет називав його "природним", але у діях був безсердечний.
За його словами, щоб зміцнити зв'язок Сола з щоденником, він не геть був сам підштовхнути його до небезпеки.
Навіть якщо у Сола і був щоденник, здатний передбачити смертельну небезпеку, але по-справжньому вирішити і уникнути її він міг лише за допомогою своєї сили!
Небо вже повністю прояснилося. Кривава ніч нарешті закінчилася.
На зворотному шляху Сол більше не зустрічав Кіра.
Очевидно, Богиня війни більше цікавилася бійкою. Невідомо, чи наздогнала вона Кісмет.
Але, повернувшись до Мофана, Сол зустрів людей з герцогства Кема.
Вони вже зачепили ціле містечко, але ніхто не входив всередину. Всі стояли за сто метрів від нього.
Деякі солдати тримали в руках спеціальні цибулі. Наконечники стріл палили.
Постріли, що зриваються зі тетивами, попадали в містечко Мофань і викликали велику пожежу.
Магія також була причетна до цього.
Кілька людей в одязі магів, тримаючи у руках кришталеві кулі, зоряні диски та інші магічні предмети, про щось сперечалося, схоже, що щось перевіряючи.
Біля магів стояла карета.
Кучер з грибом на голові, жалібно присівши на кісточки і обіймаючи горщик.
Першим, хто помітив Сола, був один з чарівників. Побачивши, що Сола повільно наближається, він дуже налякався.
Але не встиг він нічого сказати, як в’язень на крорчках раптом схопився.
- Пане! — Купер широко усміхнувся, обкриваючи рові зуби.
Почувши навернення кучера, маги відразу змінили обличчя. На їхніх обличчях з’явилися посмішки, і вони щиро зраділи повернення Сола.
Соул не хотів обмінюватися люб'язністю з магами із герцогства Кем. Очевидно, більшість з них були лише учнями другого рангу і тільки в провідника була сила учня третього.
Він кивнув їм і пішов прямо до кучера.
— Пане, ви дійсно в порядку! — З хвилюванням подивився на нього кучер.
- Вони казали, що всі ті люди, які входили до міста померли, але я не вірив у вас теж щось станеться! — Маленький гриб на голові кучера підстрибував.
Гриб у глиняному горщику підстрибав в тому ж ритмі.
- Ти весь цей час чекав зовні? — З усмішкою запитав Сол.
— Да, сэр. Пізніше сюди прийшли інші, і я сховався в лісі під грибом. Вони дійсно не звернули на мене уваги.
Сол посміхнувся.
« Можливо, коли Біллі і Анжела прийшли сюди, то увагу цих людей зосереджувалося на містечку. Тому вони й не помітили купара, що ховалася в лісі. Звичайно, можливо, вони його і помітили, але не почали звертати уваги."
- Ти не бачив, як з містечка виходив якийсь маг-чоловік? — Сол хотів знати, чи вибрався Біллі живим.
« Я ховався далеко, не наважувався дивитися, — похитав головою кучер. - Але потім дійсно один пан маг вийшов з лісу. Чи він вийшов з міста, я не знаю. А потім прийшли люди з герцогства Кема. Вони знайшли мене і прислали служницю.
— Люди з герцогства Кема... Прислали тобі служницю? — злегка нахмурився Сол. — Яку служницю?
— Вона в карете.
Як почули слова кучера, двері карети за його спиною раптом відчинилися.
Соул повернув голову і побачив, як в кареті, у чорно-білій сукні служниці сидить лялька і, посміхаючись, підморгує йому.
"Ти ж лялька-служба Лайта?"
У кареті більше нікого не було. Соул відразу озирнувся по сторонах у пошуках Лайта.
- Не дивися, Лайт вже зайшов у містечко. Мабуть помер.
Цей голос?
— Пані Юла? — Дуже швидко обернувся Сол, мало не скрутивши собі шию.
Усмішка на обличчі ляльки відразу зникла.
— Я не Юла, я Вині! Не називай мене Юлій!
Кукла відвернулася, більше не дивлячись на Сола. Двері карети з гуркотом зачинилися.
Сол з подивом подивився на кучера і побачив, що той дивиться на нього з таким же виразом.
Кілька магів з герцогства Кема таємно спостерігали за тим, що відбувається. Побачивши здивування Сола, один з них з деяким збентеженням підійшов.
- Добрий день. Я — придворний маг герцогства Кема, учень третього рангу Брі. Щойно наша велика герцогиня була трохи груба з пані в кареті. Сподіваюся, ви не образилися.