— Не чіпай мене, — з огидою сказав він.
Сімнадцята принцеса здригнулася і поспішно відступила на крок.
Але в її серці не було гніву. Вона лише подумала, що Віктор погано почувається.
« Але чому Віктор гнівається? А, точно, прибуття в Мо Бей означає, що моє весілля все ближче. Він, мабуть, сумує".
Сімнадцята принцеса раптом вирішила, що прибуття у Мо Бей - це не така вже й гарна ідея.
Вона нахмурилась, відгорнула завісу на вікні і сказала служниці, що йшла поруч з каретою:
- Скажи начальнику лицарів, що я не поїду в Мо Бей.
Служниця, почувши, що сказала принцеса, застигла на місці.
Але вона не наважилася просити принцесу повторити і поспішно побігла до начальника лицарів, щоб додати.
Начальник лицарів, якому вже було за п'ятдесят років, але він як і раніше був кріпок, почувши це, теж поспішав. Він поспішив відговорити її.
Але ця розпещена принцеса, зовсім не турбуючись делегаткою у Мо Бей, наполягала на тому, щоб зупинитися в іншому місті.
Начальник лицарів знав, що немає сенсу сперечатися з цією сімнадцятою принцесою. Він покликав місцевого слугу і тихо запитав:
— Які поблизу є міста?
Слуга, трохи подумавши, шанобливо відповів:
- Є два досить великі міста. Найближчий, мабуть, містечко Чіян, а інший Мофан — трохи далі.
— Який ближче до Мо Бей? — Відразу ж запитав начальник лицарів.
— Тоді Мофань. Якщо поквапитися, то до Мо Бей можна дістатися за пів дня.
— Які звичаї у містечку Мофань?
- Хоч Мофань і ближче до Мо Бей, але насправді він знаходиться під захистом вежі магів. По суті, там є двоє бродячих учнів мага першого рангу.
Коли начальник почув першу частину, то дуже напружився. Але коли він дізнався, що в місті лише двоє учнів першого рангу розслабилися.
« Учениці першого рангу? Це ще нічого. У нашому загоні є учень третього рангу, так що турбуватися не про що. Тоді їдемо до Мофана, а в Мо Бей відправимо двох з повідомленням."
Начальник лицарів думав про себе: « Якщо за нею приїде армія герцогства Кема, то це вже не моя провина, що я порушив наказ».
І ось, за вимогою примхливої принцеси, весь весільний кортеж трохи відхилився від початкового маршруту і подався до невідомого прикордонного містечка.
Вечерило. На щастя, до містечка Мофань було недалеко.
Коли вони побачили найвищі дахи міста, захід сонця вже опустився за обрій і залишив лише алу смугу.
— Ой!
Поки принцеса з усіх сил намагалася догодити Віктору, вона раптом почула здивований вигук служниці за вікном.
Тільки - но потеплішну розмову було перервано. Принцеса, контролюючи свій гнів, запитала:
- Що сталося?
— Принцеса, за містом, там багато земляних могил. И...
- Що? — 17 - річна принцеса виглянула з вікна, але побачила лише кілька могильних пагорбів. Деякі були розкопані і кровоточили.
Спочатку вона лише злегка нахмурилась. Але, подивившись на Віктора в куті, вона поспішно притиснула руку до лоба.
як жахливо! Хто такий злий, що розкопав чужі могили?
Віктор, який до цього зовсім не звертав уваги на те, що відбувається зовні, раптом почув про розкопані могили і схопив арфу, підбіг до дверей та виглянув.
— Хех, цікаво, - сказав він, але вираз його обличчя був не дуже веселим.
— Вікторе, не бійся. Ми зараз же поїдемо звідси, до іншого міста.
- Тихіше! Віктор підняв праву руку.
Не чекаючи, поки карета зупиниться, він спритно зістрибнув і, під здивованими поглядами, в кілька кроків підійшов до краю поля з ровними рядами могил.
Він уважно оглянув розкопані могили, навіть, не змінюючи вирази обличчя, понюхав повітря і раптом, вперше за довгий час, посміхнувся.
Віктор шевельнув губами, беззвучно вимовивши два слова.
Коли він повернувся до карети принцеси, його обличчя сяяло, а похід був легким.
Сімнадцятирічна принцеса вперше за багато днів бачила Віктора таким усміхом і на мить застила.
— Принцеса, для сільського міста ховати на околиці - це нормально. Закоти вже близько, нам краще швидше увійти в місто.
Він з усмішкою на обличчі піднявся в карету і, не зважаючи на складні погляди, щільно закрив двері.
— Ты не сердишся? — Обережно запитала 17-е принцеса, вже повністю покорена.
— Звичайно, ні. Насправді, я дуже радий.
Він справді був дуже радий. Навіть кінчики його слів загиналися вгору.
На диво, він сів на метр від принцеси. Коли він повернувся, промінь сонця, який прослизнув крізь вікно, освітлив його обличчя, придавши його блідій шкірі теплий відтінок.
Сімнадцята принцеса знову застигла в захопленні.
- Вікторе, ти такий гарний. Якби я зустріла тебе раніше, я б точно більше нікого не помічала.
Віктор не міг відповісти на такі компліменти. Але сьогодні він посміхнувся принцесі і, подивившись у вікно на захід за горами, сказав:
У цей момент сонце вже майже закрилась по горах, залишивши на небі лише смугу яскравого світла.
Але саме тому, на фоні темно-синього неба, вона була такою яскравою, як кров.
— Ти чула вислів « закот, як кров »? Дивись, як красиво, — тихо сказав Віктор.