Насправді, ще до приїзду Соул мало здогадатися, що з містом Мофань могло щось статися.
Він просто думав, що той, хто таємно забирав плоди шліфувального каменю, якщо хотів зберегти це в таємниці і не привертати уваги, не повинен був чіпати Мофань.
Чи секрети міста Мофань були ще важливішими, ніж те, що хтось порився на плоди?
« Цікаво, що з Адою і Панні. Пам'ятаю, як я радив їм швидше виїхати звідси." Соул трохи занепокоївся.
Маленька Ада і маленька дівчинка Панні, на якій був кокон Кошмарної метелики.
Людям, які живуть у світі спокійніше, краще не мати багато справ з магами.
Хоч їх шляхи і розійшлися, Сол все ж не хотів, щоб його колишні земліки, які колись притулили його, загинули тут.
Але розум підказав Солу, що якщо якийсь маг хоче знищити ціле містечко Мофань, то двоє звичайних людей навряд чи змогли б врятуватися...
"Війти зараз, зробивши вигляд, що нічого не бачив, або ..."
Соул знову подивився на ворота міста. Вони були щільно закриті, і за ними панувала повна тиша.
Над містом не було видно ранкового диму, немає ані співу птахів, ні стрекоту комах.
« Можливо, в місті ще можна знайти якісь зацітки про шліфувальний камінь", — переконував він себе.
Проте Сол не пішов у місто, а зістрибнув на поле і підійшов прямо до однієї з могил.
Він обережно використав роздувальний заклинання. Могила не зреагувала.
« Навіть якщо тут і було якесь магічне коло або ритуал, зараз він вже запущений. Не залишилося ні найменшого коливань магії."
Після перевірки Сол відразу сів і, запустивши руки в землю, викопав великий кома й відклав убік.
Він збирався просрати могилу і подивитися, що там внизу.
— Пане, дозвольте мені це зробити.
Соул не обертався, а лише махнув рукою і далі продовжував копати.
Після трансформації його шкіра хоч і стала знову схожою на людську, але й сила, і міцність набагато перевищували звичайного воїна.
Копати могилу голими руками було легко, навіть швидше, ніж лопатою.
А чому він не використовував чаклунство, боявся, що вивільнена енергія може знищити приховані таємниці.
Через кілька хвилин, обережно поводячись, Сол викопав могилу і виявив всередині свердло.
Матеріалом для згортка слугувала якась стара одяг, наповнена алою кров'ю.
« СЛІДи крові свіжі, наче проливні. Цей цвинтарський квадрат явно дивний."
Судячи за розміром склепіння, всередині точно не було цілого тіла.
Нахмурившись, Сол розгорнув його.
Усередині було кілька шматків м'яса, таких свіжих, що їх можна було б кинути на прилавки м"ясної крамниці.
Сол, прикривши руку тканиною, перекинув шматки.
Під кількома невідомими джерелами він знайшов око.
"Розчленування?"
Все більше походжало на методи варварів.
Соул встав і знову перевірив інші могили.
Він вибирав могили випадковим чином, в центрі і по краях.
У всіх них були тільки згортки зі старої одягу із шматками м'яса.
В одній з могил Сол знайшов три руки. І, судячи з їхньої форми, вони належали трьом різним людям.
Тепер Сол був майже упевнений, що в кожному пагорбі були частини тіл різних людей.
Не тільки розчленовування, але й змішане захоронення.
Соул знову загорнув рештки в одяг і поклав назад у могилу, але не став тут же засипати її землею.
Соул повернувся на міжуроку, довго стояв мовчки і піднявши руку за допомогою « Роки мага» засипав викопану ним землю назад.
« Під могилами теж не заховано ані магічних предметів, ні кіл. Невже хтось від нудьги влаштував художню виставку з тіл? "
У могилах більше не було ніяких зачіпок. Сол вирішив увійти в Мофань.
Почистивши себе і руки від бруду, Сол накинув капюшон і повільно пішов до міста.
Однак коли до воріт залишалося не більше десяти метрів, вони раптом прикрилися зі скрипом.
Зсередини висунувся старий.
Цей чоловік був розтрипаний і брудний, але Сол відразу впізнав.
— Старий божевільний?
Соул швидко підвівся, але той раптом простягнув суху, худорляву руку і відштовхнув його.
— Уходи, — сказав він. — Не входи.
Соул, звичайно, не збирався так просто йти.
Він, навпаки, ступив вперед.
— Старий божевільний, ти живий? А інші? Ада и Панни?
Старий божевільний весь здригнувся. Він підняв на Сола складний вираз обличчя, і в його очах поступово запалилося безумство.
- Я ж казав, що не можна торгувати з варварами... село зруйноване, всі померли... село зруйноване, всі померли...
Не чекаючи, поки Сол щось скаже, він раптом сховався всередині і з гуркотом захлопнув двері.
Соул підійшов до воріт, поклав на них руку і вже збирався натискати, як раптом почув шум прибою.
Шш... ш-ш...
Місток Мофань був у північній пустелі, де бракувало води. І Сол пам’ятав, що в місті не було річок.
Звідки ж тоді цей шум?
Раптом у посушливому районі з’явилася хвиля прибою. Крім того, за його межами розкинулась жахлива рівновага кладовища. Це спонукало Сола нахмуритися, а в його голові заролися думки.