Соул міг би за допомогою щоденника вибрати найкраще.
Безпрограшний варіант!
— Сьогодні о 8-ій вечора, біля бронзових дверей на першому поверсі східної вежі, як щодо угоди?
Кюжин, зберігаючи радість, кілька разів енергійно кивнув.
Після того як Кужин пішов, через деякий час вийшов Лайт.
Дивлячись на Сола, він виглядав трохи винною.
- Гроші за маску я можу віддати, напевно тільки після того, як закінчу угоду з тіневою пантерою.
— Без проблем. Я довіряю репутації старшого учня Лайта. Зрештою, ті сто очок ви теж віддали дуже швидко!
Лайт відразу згадав, як оплачував той борг. Це було дійсно...
І боляче, і швидко!
Він видав із себе посмішку.
— Тоді я прийду до тебе через три дні на перший поверх східної вежі?
Коли він планував зустрітися на території Сола, то цим виявляв ініціативу.
« Вивіска “Ученик Господаря“ Вежа ” » справді добре працює» — із захопленням подумав Сол і кивком погодився на пропозицію Лайта.
— Я щойно купив цю ляльку, у мене трохи грошей... Може, я подарую тобі ляльку як заставу?
- Не потрібно! — Негайно відмовився Сол.
Подивіться на одяг і вигляд ляльки-служби. Хто знає, що Лайт з нею робив?
Усмішка на губах Лайта застигла. Він відразу зрозумів, про що турбується Сол.
- Ні, не те, що ти подумав! Це просто захоплення, а не потреба!
Лайт поспішав пояснитися, але Сол твердо відмовився.
— Я повністю довіряю вашій порядності, старший ученик Лайт, тому ніякого заставу не потрібно.
Сказавши це, Соул не дав Лайту можливості для подальших пояснень, швидко пішов.
А Лайт, тільки збираючись його наздогнати, був оточений натовпом інших учнів, які вже давно чекали.
- Лайт, коли будуть готові наші замовлення?
- Як ти зв'язуєшся з людьми із «Земного корабля»? Можеш поділитися контактами?
...
Як тільки Сол добіг до пандуса, його знову покликали.
Оглянувшись, він побачив Ло Кая.
Той з посмішкою підвівся.
— Ну як, « Гуппа взаємодопомоги » - непогана річ?
Сол кивнув.
Він не лицемір. На цій зустрічі було дано велику користь Насінням злої волі.
Небагато хто давав підказки щоденника.
До того ж, здається, що щоденник давав підказки лише про ті речі, які Сол міг отримати. Тому, хоч у Башні магів і було багато скарбів, щоденник не підказав про все.
Зрештою, якби Сол не міг цього отримати, щоденник лише роздратував би його, а то й взагалі міг би збити з дороги.
За виразом обличчя Сола Ло Кай зрозумів, що той задоволений.
— Я знаю, що ти колись мав упередження до « друзів », але сильні використовують слабих як закон цього світу. А таким талановитим, як ти і Корі, взагалі не про що турбуватися. Вам слід звикнути думати з позиції сильних.
- Я знаю, що ти близький з Байроном. Він непоганий хлопець, але занадто впертий! Його погляд не завжди правильний. Я все ж сподіваюся, що ти будеш зберігати незалежне мислення, хі-хі.
Ло Кай, який старанно перемагав Сола, і не підозрював, що його "хі-хи" тут же нагадало Солу про те, як Корі, будучи під контролем, теж "хи-хакала".
Огида тут же піднялася з глибини душі.
Але зовні Сол з посмішкою відповів:
— Дякую за навчання, старший ученик. Думаю, в майбутньому, коли у мене буде час, я знову прийду на зустріч. Сподіваюся, ви тоді про мене не забудете.
- Кого завгодно забуду, але не тебе! — від душі розсміявся Ло Кай. - Ласкаво просимо наступного разу!
Попрощаючись з Ло Каєм, Сол на самоті йшов по пандусу східної вежі. Його обличчя було непроникним, і в ньому вже відчувалася якась сила.
Особливо його блідо-серва шкіра, яка виділяла його серед більшості учнів.
До того ж, навколо Сола вітала аура смерті, що робило його вигляд ще похмурішим і моторошним.
Коли він дійшов до 10-го поверху, то якраз зустрів групу учнів, які з рюкзаками або товстими книгами направлялися в лабораторію.
Більшість з них йшли групами по двоє-трої, вже створюючи свої маленькі компанії.
Але одна людина була явно виключена з їх кола. Найближчий до нього учень був за п’ять метрів.
Цей чоловік був трохи вищим від інших і виглядав більш дорослим та виснаженим.
Соул злегка схилив голову і дізнався у цьому згої Джорджа.
Це було зрозуміло.
Колись і Сол, перейшовши з слуг в учні, довгий час піддавалися жорсткому скриту інших новачків.
У той час Корі навчалася з ним.
Але коли він став кращим на першому ж тесті, цей остракізм відразу припинився.
- Пане!
Джордж, чиї нерви після тієї ночі стали надзвичайно чутливими, тут же помітив на собі чийсь пристольний погляд.
Він обережно підняв очі і побачив Сола.
Звичайно, він не відразу впізнав його.
Тому що Сол не тільки виріс, а й зблід.
Але його риси обличчя не змінилися, і Джордж, придивившись, все ж впізнав його.
- Пане! — Він гукнув і, прокинувшись повз кількох нових учнів, підбіг до Солу.
- Пане! Дякую, я став учнем мага.
Джордж не став принижувати голос.