- Спеціально мене підкараулив?
У цей момент білий туман навколо раптово згущався. Крім того, там вони стояли і туман став таким щільним, що здавався муром.
Сол опустив плечі і підняв руки. Кілька блідо-серих прозорих черв"яків почали плавати між його ладонами.
Минулого разу цей хлопець разом зі старим бібліотекарем нав'язував йому книги. Зрештою з’явився Господар Вежі і одну забрав.
Тільки тому, що Господар Вежі нічого не сказав, Соул тоді не зрозумів. Невже ці хлопці все ще не заспокоїлися і збираються напасти на нього особисто?
Поки Сол перебував у напруженні, молодий бібліотекар з спотвореним від люті обличчям раптом різко вклонився йому.
— Прошу, прийміть мене!
Сол на секунду завмер.
- Що це означає? Кажи ясно.
Бібліотекар навпаки підняв голову, але спину як і раніше тримав зігнутою.
— Я сподіваюся, ви дозволите мені слідувати за вами.
Набивається в слуги?
Він - бібліотекар, слуга Господаря Вежі, і хоче слідувати за ним?
Навколо стояв такий густий туман, що нічого не було видно. Така ситуація не дуже-то походила на сцену присяги на вірність.
Соул не опустив руки. Дивлячись на бібліотекаря в дуже незручній позі, він запитав:
— Причина?
— Я вже сто років затриманий в бібліотеці цієї магів. Я був тут ще до того, як пан Горса приніс Башню в це місце і жодного разу не покидав її. Моїми єдиними супутниками були ці нерухомі книги і вічно розсіюється білий туман. Пізніше, від нестерпної нудьги, я на основі свого життєвого досвіду поділив себе на трьох.
Так і є. Молодий, середніх років і старий бібліотекарі були насправді тією ж людиною.
Але оскільки вони ніколи не з’являлися одночасно, Соул думав, що він просто змінює вигляд, а не розділюється на трьох.
Сам себе нарізав?
- То ти хочеш, щоб я вивів тебе звідси?
— Да, сэр. Покинувши бібліотеку, я готовий укласти контракт і служити вам сто років. Після цього прошу вас відпустити мене.
— Ти ж... Людина Господаря Вежі. Звідки у мене такі повноваження? Невже ти хочеш, щоб я просив за тебе у Господаря Вежі?
- Вам не потрібні такі повноваження, пане. Ви можете таємно вивести мене. Ми вже знайшли на вас особливий духовний матеріал.
Серце Сола тремтіло. Він простягнув праворуч.
- Мій духовний матеріал? Ти теж можеш його розпізнати?
Хто б міг подумати, що молодий чоловік, подивившись на простягнуті руки Сола, гірко посміхнеться.
- Ваш сьогоднішній вигляд зовсім не схожий на попередній, але я знаю, що раніше у вас був духовний матеріал, причому дуже особливий.
« Вони хочуть ту, першу, срібну кістку? » — подумав він. « Я ніколи не проводив експериментів з осколками душ, але той, хто пожирає духовний матеріал, — безсумнівно, більший від « зубної кістки ». Він не може цього бачити, тому що властивості магії крові та плоті приховують властивості духовного матеріалу під реалістичною шкірою."
— У мене дійсно є духовний матеріал, але він дуже низький і зберігається всього кілька днів. Ты не помилялась?
- Ні, сер! Ми з старим особисто пробували...
Говорячи це, голос хлопця ставав все тихіше.
Сол насупився.
— Пробували?
Він раптом згадав, що перед тим, як бібліотекар продав йому книгу, дійсно сталося щось дивне. Тоді старий бібліотекар спеціально взяв книжку з його рук, а потім повернув.
Виявляється, він тоді хотів доторкнутися до нього і перевірити.
« Але в той момент мої руки вже були костями, а духовний матеріал лежав у кишені» — з сумнівом подумав Сол. Йому раптом здалося, що вони говорять не про його «пластикову кістку».
Молодий чоловік опустив голову, його голос став глухим.
— Да... Коли ми торкалися вас, то віднімали частину нашого духовного тіла.
Віднімав?
Соул нічого про це не знав. Він до цих пір не виявляв у своєму тілі ніяких осколків душі бібліотекаря.
Але в той момент на ньому не було духовного матеріалу, як він міг поглинути чужі душі?
Раптом, коли молодий чоловік стояв, опустивши голову, Сол швидко подивився на щоденник.
Невже це щоденник таємно провернув цю справу?
Оскільки щоденник може поглинути надлишок злої волі в тілі Сола, то чи не зможе він безпосередньо пожерти і цього бібліотекаря-духа помсти?
- Встань, я не чую, що ти говориш.
Він слухняно випростався і побачив, що Сол уже стоїть перед ним.
Він таємно зрадів. Невже Сол його визнав?
Хто б міг подумати, що Сол раптом підніме руку і схопить його за руку.
Але тіло молодого чоловіка не зазнало шкоди.
Він скрикнув від подиву, його обличчя виражало ще більшу паніку, ніж у Сола.
- Це? Ваш духовний матеріал зник?
Да. Коли рука Сола потягнулась до руки молодого чоловіка, вона не доторкнулася його, а пройшла наскрізь, як якби звичайна людина не могла доторкнутися духу помсти.
Проте Сол, навпаки, виглядав задумливим.
Потім він прибрав руку, злегка змочився і його ментальна сила почала циркулювати в руках.