Тут не залишилось людей, які б вижили.
З тих пір про ельфів пішла дурна слава.
— У той час територія ельфів була мала, але жоден маг, навіть чарівник третього рангу, не наважувався їх провокувати. Тому їхнє становище було дуже високим. Але триста років тому, одного дня ельфи раптово зникли. Ніхто більше не бачив справжніх ельфів, наче їхнє існування було стерто. А всі маги, які намагалися з'ясувати, куди вони ділися, або зникали або мутували.
Срібні очі Горси блищили.
- Кажуть, що всі ельфи були забруднені.
Соуле: ... напевно, я влип.
Вся раса одночасно... була забруднена?
Раптом у нього з’явилося відчуття ознобу, що по всьому тілу пробіг мурашка.
Але це було неможливо. Після трансформації шкіра стала міцною і нечутливою, вона не могла покритися мурашками.
— Ельфи всі жили разом? Невже жоден з них не врятувався?
— У цьому і полягає жах, - серйозно сказав Горса. — Хоч ельфи воліли жити громадами, їхні володіння були розкидані по різних континентах і деякі з них подорожували. До того ж ельфи ділилися на ельфів світла, нічних ельфах і водяних ельфійських мешканців океану.
— Але незалежно від виду, чи вони полювали на своїх землях, торгували з магами або воювали з гномами... Вони всі зникли одночасно, в одну мить!
Уся раса, незважаючи на відстань і приналежність до різних племен, зникла?
Солу здалося, що мурашки вже перейшли на кору його мозку.
Що це за сила? Вміння одночасно впливати на стільки істот, не залишивши жодного?
А що, коли одного дня ця сила обере людство?
Чим більше він думав, тим страх ставав сильнішим.
Він стиснув кулаки, боячись, що тремтіння в руках стане занадто помітним.
— Якщо... якщо... якщо одного дня ця сила вибере ... Людей? — З сумнівом вимовив він.
Впливова раса ельфів, чия ментальна сила з дитинства була порівняна із силою офіційних магів і зникла без попередження.
Це змусило Сола турбуватися про своє майбутнє і майбутній світ чарівників.
Чи вони колись, раз і назавжди зникнуть?
Як у текстовому документі: знайти і замінити, виділити все, змінити!
Без передвісників, без методів захисту, навіть не розуміючи причин.
Ця непереборна сила навіть змусила Солу сумніватися у своїх власних зусиллях.
Чи воно варте того?
Так відчайдушно боротися?
Чи воно варте того?
Спати лише раз чи два на місяць, а все решта присвячувати навчанню, дослідженням і пригодам?
Чи воно варте того?
Міняти своє тіло і душу заради сили?
Чи воно варте того?
Можливо, в наступному пошуках знань він остаточно перетвориться на незнаного звіра?
Соул протяжно видихнув.
Він відчував глибоку безпорадність і нікчемність, його спина мимовільно злилася.
Горса сидів навпроти Сола і мовчки спостерігав за ним.
Він знав, що Сола бореться в душі, але не втручався.
Зникнення ельфів дійсно спонукало задуматися над багатьма речами і жахнутися.
Але ще гірше те, що це зникнення було лише одним з найбільших жахів світу.
Якщо Сол не зможе впоратися з цим сам, то навіть тепер він його заспокоїть, в нього залишиться глибока рана, яка невідомо коли знову дасть про себе знати.
І якщо це станеться, Горса... Не буде його рятувати.
Проблеми світогляду дуже важко змінити.
У цей момент Сол знову видихнув. Він нахилився і закрив обличчя руками.
Зараз він не хотів нікого і нічого бачити.
Бо, хоч би що він бачив, він міг думати лише про безпорадність перед тим, як все врешті зникне.
Але іноді мозок працює так, що чим більше ти не хочеш щось бачити, тим наполегливіше в твоїй голові з'являються відповідні образи.
У темряві він побачив мертвих Сіда і Брауна, наставника Рами, який ховаювся у тіні, Анжелу, яка, ридаючи, обіймала коліна, а в наступний момент перетворювала слуг на « квіти смерті», Ніке, котрий постійно придушував свої емоції, але іноді зривався на істеричний плач або сміх, старший учня Байрона. Він завжди твердив про рівноцінний обмін, та в критичний момент повернувся, щоб врятувати його високомірну, проте прямолінійну геніальну Корі, сексуальну гору, таємничість і жахаю сильну Коншу...
Він бачив, як ці чарівники поступово перетворюються на порожні місця і ніщо більше не свідчить про їхнє існування.
Нарешті, Сол подумав про себе, своє попереднє життя.
Про те, який змотаний день щодня йшов на роботу потім і повертався затемнено. Життя здавалося насиченим, але насправді нічого не змінилося!
Плечі Сола задрижали. З-під його пальців донеслися здавні ридання.
Дивлячись на такого Сола, Горса зіщурився. Його пальці дрнулися, він, здавалося, вагався: Чи втручатися, якщо Сол дійсно зламається?
Врятувати або вбити.