Малюк Водоросль глянула на свічку, потім на Горсу і слухняно кивнула.
Горса посміхнувся і зник з другого складу.
Пройшовши крізь міжшарову, повне око, Горса миттєво прискорився і повернувся у свої покої.
Він неприродно прямо сів на м'який диван, його срібні очі злегка прищурилися.
„ Ідея Сола є дуже цікава, але ще цікавіша за його обчислення... Багато гіпотез були раптово перервані на півдорозі, а потім він переключався на інший напрямок майже не пов'язаним з попереднім».
« ЧИ має він таке викривлене мислення, і любить все обмірковувати в голові, чи... у нього є якийсь спосіб визначати, що попередні викладки були невірними?»
...
— У-у...
Соул відкрив очі. Йому здалося, він чує чийсь плач.
Але, відкривши очі, він побачив голубе небо і білі хмари.
« Я зараз в ілюзії?» — сказав Сол простяг руку і кілька разів помахнув нею у повітрі. - "Здається, є вітер?"
— У-у-ву...
Знову той самий плач.
« Невже це ілюзія, викликана трансформацією тіла саме тоді, коли світ перетворився на мильні бульбашки?»
Соул повернув голову і подивився на своє ліве плече.
Щоденник все ще ширив там, і це його заспокоїло.
— У-у-ву-о...
Плач ставав все голоснішим.
Схоже, через те, що Сол не звертав на нього уваги, він навмисно став голосніше.
« У такій ситуації цікавість все одно може зруйнувати кота. Навіть якщо немає смертельної небезпеки, це може призвести до проблем. Я б хотів, щоб ви зрозуміли, що я нічого не чую".
Хоч небо здавалося справжнім, а легкий вітерець доносив тонкий аромат квітів, Сол все одно вважав себе ілюзією.
Він прикрасив землю під собою. На дотик це була трава з землею.
Кончики пальців, здавалося, торкнулися крапель води, що відповідало вологості на його одязі.
« Схоже, тут щойно пройшов сильний дощ» — подумав він, але негайно перервав свої думки. - "Не варто йти на бік ілюзії, інакше зав'яжеш ще глибше".
Соул з усіх сил зосередив ментальну силу, намагаючись якомога швидше прокинутися.
Його духовне тіло почало слабо вібрувати. Соул намагався пригадати, що́ у Башнші маги думають про сухі кам’яні плити — не вологу.
Він був схожий на сплячого, який з усіх сил намагається себе розбудити.
Раптом над Солом з'явилося обличчя, повністю закривши йому огляд.
На диво, обличчя було дуже красивим, до казковості.
Жодна красуня, яку бачив Сол, не могла зрівнятися з цією особою.
Воно більше схоже на майстерно намальовану картину, яку не мають усі світські вади.
Сол застиг на дві секунди. Розважність підказувала йому або закрити очі, не дивитися чи дивитись уважно і шукати недоліки.
Сол вибрав друге.
Він не любив пасивно закривати очі.
Але чим довше він дивився, тим більше йому здавалося, що він не в ілюзії.
Тому що ця дівчина, крім своєї нереалістичної краси, була у всьому іншому дуже реальному.
Коротке світло-зелене волосся ніспадали, і кожна прядь лежала на своєму місці.
Через прядей по боках виднілися гострі вуха.
Коли Сол побачив ці вуха, то відразу згадав одне слово — ельф!
« Невже це ельф? Чи це мої фантазії про ельфів?»
— У-у-ву...
Сліза впала на обличчя Сола. Виявляється, це і плакав той самий ельф.
Хоч він і захоплювався красою ельфа, але, почувши цей плач, тут же насолоджався.
Мовчати чи говорити?
Соул вже намагався прокинутися, бачив щоденник, але так і не повернувся в реальний світ.
Оскільки вже перший спосіб не спрацював, Сол вирішив спробувати інший.
- Про що ти плачеш?
Плач зеленоволосого ельфа припинився. Він подивився на Сола з сумом на обличчі.
— Я умираю.
Сол завмер.
- Ти поранений?
Ельф похитав головою.
— Я умираю.
Соул не знав, що робити. Якщо він продовжуватиме розпитувати, чи не потрапить він у пастку?
Наприклад, він запитає: « Звільняй мене з’їсти тебе і все буде добре! »
Подумавши, Сол все ж сказав:
— Соболезну.
Ельф застиг.
Він оборушено дивився на Сола. Злізла, яка довго копалася в його очах, впала на щоку Сола.
Потім світ раптом, наче скло, розбився на тисячі осколків.
Перед очима Сола з'явився стеля другого складу, велике чорне обличчя Малинки Водоросль і слину, готуючи ось-ось капнути з її рота.
— Чорт, невже та сльоза була твоєю слиною?
Сол різко сів і поспішно потремтів своє обличчя. І справді, він знайшов краплю рідини!
- Ти хотіла мене з'їсти?
Малюк Водоросль дала йому червону свічку. Від неї залишився лише короткий огарок, а віск стирк по всьому щупальця.
— Червона свічка? — Сол узяв свічку. - Ти взяла її з моєї шафи?
Малюк Водоросль похитала щупальцям з боку в бік.
- Тобі хтось дав?
Малюк Водоросль хитнула щупальцям вгору-вниз.
— Кто? — запитав Сол і відразу посміхнувся. Хто ще міг увійти на другий склад? — Пані Юла или Пан Вежі? Якщо перша, кивни, якщо другий, звернися в клубок.
Малюк Водоросль згорнулася в клубок.
« Хазяїн Вежі приходив особисто? Він боявся, що з моєю трансформацією щось піде не так?» - Сол обернувся і подивився на свій лабораторний стіл. Він відразу помітив, що речі на ньому хтось чіпав.