Звичайно, Сол постійно стежив за щоденником. Якби він з'явився, щоб зупинити його, то негайно припинив би спробу.
Цього разу, маючи великий контроль над своїм духовним тілом, Сол без жодних труднощів занурився у міжшарову і знову опинився в темному просторі з повним очей.
Як і минулого разу, ледве увійшовши в цей простір, він відчув на собі спорожнілі погляди.
Всі очі, великі і маленькі, в темряві відразу ж витріщилися на нього.
Коли Сол терпів нестерпний біль, він озирнувся на бік. Всюди були очі, від їх щільного скупчення у нього волосся встали дибки. Швидко пробігши поглядом, він не знайшов потворного обличчя Хайді.
Тому, перш ніж з’явитися і попередити Днівника, він виринув із міжшарування.
« Цей міжшаровий бар’єр здається дуже небезпечним, набагато таємничішим за восковий. Оскільки Хайді заблукала в ньому і не змогла вибратися, значить, вона теж потрапила у біду. Якщо вона зайшла занадто далеко, я не зможу лізти вглиб, щоб врятувати її."
Для таємності Кошмарної метелики Сол був готовий ризикнути ще раз.
Але перед другою спробою він трохи почекав. Кінець кінцем, Гейвуд покладався на запах, щоб привернути свою сестру, а для поширення запаху потрібен був час.
Підчекавши близько двох хвилин, Сол знову зайшов, але нічого не знайшов. Він покинув міжшарову, перш ніж нестерпний біль став нестерпним.
« Спробую востаннє. Якщо я знову нічого не знайду, то вийду і потребую у Гейвуда доплату".
Прийнявши рішення, Сол глибоко зітхнув і знову увійшов в міжшаровий тим же шляхом.
На цей раз, ледве увійшовши, він відразу побачив, як на нього несеться надзвичайно жахливе обличчя.
Бум! — інстинктивно Сол вдарив правим кулаком.
Лише після цього він згадав, що це, здається, було обличчя Хайді.
— Кхм-кх... — Час був обмежений. Соул спішно гукнув на нього величезне обличчя: « Хайді!
Хайді, яка літала на нього, відразу замерла.
Тільки тепер Сол побачив, що у Хайді не було очей, а на їхньому місці зяяли дві глибокі діри.
Щось вона нагадувала тих безоких ляльок-маріонеток з лабораторії наставника Каза.
Жгуче почуття знову посилилося. Здалеку він побачив, що вже настав час йти.
Він схопив Хайді за довгий ніс і, наче видергуючи репку, потягнув її за собою наверх.
Протягом усього цього часу очі дивилися тільки на Сола, зовсім не звертаючи уваги на Хайді в його руках.
Коли Хайді полишила між собою такий фрукт, то відразу ожила. Пронизливо кричала "Брат!", вона в безумії кинувся до дверей складу.
Але, опинившись перед рядами трупів, вона різко загальмувала, розвернулась і, підбігши до Солу, почала жаліти.
Якби не її жахливе обличчя, вона б дійсно походила на примхливу маленьку дівчинку.
Ні, на голову примхливої маленької дівчинки.
Соул, не зважаючи на те що тремтіло перед трупами Хайді, спочатку повернувся в своє тіло і тільки потім встав.
Він подивився на Хайді, яка слідувала за ним і подумав, що тягти жінку за ніс на очах у її брата якось погано.
Але хоч Хайді і була головою, насправді у неї було тільки обличчя, без шиї та затилки, наче маска з людської шкіри.
Оглянувши її, Сол підхопивши серце, підвів Хайді на руки, а іншу руку виставив вперед і попрямував прямо до ряду трупів.
- Я хочу вивести її, ви не будете на неї атакувати, добре?
Хоча трупи до цього не рухалися, але з жаху Хайді вона відчувала від них загрозу.
Тому Сол вирішив домовитися з ними.
На його здивування, він не встиг домовитись про те, як ряди трупів перед ним розійшлися в сторони і утворили прохід завширшки два метри.
Сол завмер. Він не сподівався, що трупи будуть такими зговореними. Невже за час, проведений разом, у них з'явилася прив"язаність? Зрештою, більшість трупів колись запрошували Сола в гості, щоб він подивився на їхні нудні будні.
— Дякую, — ввічливо кивнув Сол і пішов далі.
Звичайно, він був пильним і боявся, що трупи нападуть на нього або Хайді.
На щастя, все пройшло гладко. Сол штовхнув двері складу і, вийшовши, побачив Хейвуда, який як і раніше стояв, тримаючи в руках чорний флакон.
— Брат! — Гайді, схоже, по запаху зі свого великого носа дізналася Хейвуда. Вона відразу ж вийшла з рук Сола і підлетіла до нього.
Соул не став її зупиняти.
Хайді облетіла навколо голови Хейвуда два рази, здається, бажаючи знову приєднатися до його затилку, але Гейвуд не погодився. Він підняв флакон.
Ноздрі Хайді знову дёрнулися.
« Я не хочу туди їхати, — оплакувала вона.
- Ти зараз надто брудна. Доки не відминешся, не вийдеш, — твердо похитав головою Гейвуд.
Вираз обличчя Хайді, який щойно був у слабшої дівчинки, відразу зник. З спотвореним від люті обличчям вона почала лаяти Хейвуда.
Але Гейвуд, здається, давно до цього звик. З незворушним обличчям він схопив Хайді за ніс і силою встромив її у чорний флакон.
Сол: ...
— Дуже вам дякую, — відшукався він із сестрою Хейвуд.