Побачивши Джордж прокинувся і, схоже, з ним все гаразд, Сол встав і сказав Анжелі:
— Я його забираю.
Анжела, опустивши голову, мовчала, не бажаючи його відпускати, але й не сміяючи заперечувати.
Побачивши це, Сол не витрачаючи більше слів, він наказав Джорджу встати і йти за ним.
Хоч Джордж і боявся Сола в такому стані, але Анджелу він боявся ще більше. До того ж, Соле, здається тільки що врятував його.
Він ослаблих ногами піднявся, знову побачив на підлозі тіло брата, і, зтиснувши губи, знов заплакав, але, стиснувши зуби, нічого не сказав.
Джордж розумів, як йому пощастило вижити. Хоч смерть брата завдала йому нестерпного болю, він нічого не міг вдіяти. Адже він був лише слабким слугою.
Хіба звичайна людина має право голосу перед магом?
Коли б Сол не прийшов вчасно, то він, напевно, став би як і його брат на квітку з плоті та крові.
Підійшовши до дверей лабораторії, Сол побіднався.
— Відчиняй, — вказав він на двері.
Джордж слухняно підкорився, не ставлячи зайвих запитань.
У той момент, як Джордж відкривав двері, вираз обличчя Анжели раптово змінився. Але варто було їй підняти праву руку, як ліва відразу ж схопила її за зап'ястя.
Рухи Анжела замерли. Вона могла тільки безпорадно дивитися, як Сол і Джордж залишають лабораторію.
Виходячи з кімнати, Сол іскоса подивився на Анжелу. Його погляд ковзнув по її зчепленням рукам, і на його обличчі з'явилася загадкова усмішка.
Як тільки фігура Солу зникла, Анджела відразу підійшла і зачинила двері.
- Навіщо ти мене зупинив? Я ж не збиралася нападати, просто хотіла перевірити. Ти не бачив, що з ним щось трапилося? Хоч і не знаю, як він опинився у східній вежі в вигляді духа. Але чи ти казав, що для духу розгулювати по східній башті — вірна смерть?
Не встигла вона договорити, як її розгублене обличчя миттєво стало похмурим.
- Що ти розумієш? - У її голосі лунала тремтіння. - Ти не бачиш, його тіло... Його тіло повно моїх родичів...
- Що?
...
Не звертаючи уваги на здивований вигук за спиною, Сол привів Джорджа до проходу між східним і західною вежами.
Він дивився, як Джордж переступає кордон Західної вежі, і зупинився, не йдучи за ним.
— Джордж.
« Пане Соле, — сказав Джордж. — Його очі були дуже почервоніли, і він з повагою опустив голову ».
Джордж все ще оплакував брата, але він не знав, що найстрашніше було в тому, щоб його не втратив.
І це жахлива правда, яку він мав усвідомити.
— Джордже, — спокійно сказав Сол, дивлячись на нього, - я пам'ятаю, два роки тому ти хотів стати моїм слугою.
— Пане, я помилявся, більше не подумаю. Очевидно, сьогоднішні події були шоковані.
Ти не можеш стати особистим слугою. Але зараз перед тобою два шляхи, — Сол чекав поки Джордж з подивом підніме голову, і продовжив: — Стати учнем мага або повернутися до роботи слуги.
Джордж широко розкрив очі, червоні прожилки в них стали ще помітнішими.
— Я... — Він майже рефлекторно перепитав, — чи можу я стати учнем мага?
— Раніше, мабуть, ні. Хоч у тебе і були деякі задатки, але ментальна сила була занадто слабка. А ось зараз... Якщо хочеш, можеш спробувати.
Почувши це, Джордж без вагань відповів:
- Я хочу, сер. Я хочу стати учнем мага.
Колись вони з Солом були на рівні, і навіть Сол був вигнаний. Але Сол став учнем мага, і відтоді між ними пролягла прірва.
Особливо події останніх двох днів знову показали Джорджу, що таке шляхетність і могутність мага.
Джордж був зовсім безпорадний, коли зіткнувся з цією жахливою жінкою. Але коли він з’явився, то негайно відступив і відпустив його.
Звичайно, в глибині душі Джорджа мигнула думка, що якби Сол з'явився на кілька хвилин раніше, Девід, можливо, був би живий.
Але він швидко відігнав цю думку, боячись, що її хтось помітить.
Люди, які мають низьке становище, не можуть навіть сміливо звинувачувати інших.
Джордж Сол тремтів, відчувши його палке бажання.
— Не поспішай з рішенням. Коли ти станеш магом, то отримаєш не тільки силу і позицію, але й безліч небезпек та див.
Джордж розгубився.
Чи ж не те, що маги несуть людям якусь небезпеку?
— А що, коли ти не доживеш до тридцяти? А якщо ти станеш таким, як я?
Сала розм’якшилась, а кінцівки злились і в неї виросли нові щупальця. На їхньому нижньому боці з’явилися жахливі пащі.
Щупальці простяглися до обличчя Джорджа. З присоски висунувся довгий язик і легонько лизнув його шкіру.
Хоч він нічого і не відчув, у Джорджа по спині пробігли мурашки. Він не смів поворухнутися, наче замерз на місці.
Соул втягнув щупальця і знову став людиною.
— Ти повернися і добре подумай. Якщо ти все ще хочеш стати учнем мага, то коли в Башні прийдуть нові учні, можеш звернутися до головного палацу.
Те, що не треба було робити рішення зараз, трохи заспокоїло Джорджа, який поступово починав думати.