Перевернувшись до двовимірної істоти, він був забраний воском. Пройшовши через безліч іскрень та стиснуть, він також був втиснений у трубку.
Коли світло зникло, у вузькій трубці на нього накинулися господарі тих голосів.
Соул не бачив, але чув і відчував.
Незліченні чари впилися у його духовне тіло. Звуки розриву і ожиріння доносилися з усіх боків, зсередини його самого.
« Вони хочуть мене з'їсти! »
Хоч щоденник і не попереджував про смерть, Сол жах почав вириватися.
Особливо після того, як він відчув, що один його око вирваний з ока і кимось з'їдений. Він поспішно простягнув праву руку, щоб повернути своє око.
Хоч його душа і була перекручена до невпізнання, і втрата ока, можливо, була не справжньою, Соул інстинктивно відчував, що це важливий орган.
Але ворогів навколо було занадто багато. Навіть якби Сол захотів повторити свій трюк і використати ментальну силу для заклинання, він би не зміг.
Тому що було дуже боляче!
По всьому його тілу впився чийсь рот, відчайдушно рваючи його на частини. Він був схожий на вмираючого звіра, що попався в озеро, яке кишить піраньями.
Що ще гірше, Сол відчув, що його права рука теж відірвана. У цю мить струна, натягнута в його мозок, лопнула!
— Голодно, голодны, голодуво! Тільки й знаєте, що голодно! — Соул, ігноруючи біль, видав яростий рів зі глибин своєї душі. — Я, бляха ***, теж не їв! Твою мать!
Після цього він повністю перестав звертати увагу на роти навколо, на біль з глибини душі, що несе смерть...
Він різко відкрив рота і, націлений на невидимого безформного ворога перед собою... Вчепився в нього зубами.
Ще коли він відкупив шматок від тієї "макаронної" руки, то важко зрозумів, що якщо інші монстри можуть його поїдати, він і він, схоже, може пожирати інших.
Просто через обмеження свідомості, це пожирання поки що можна було здійснювати тільки рот.
Соул більше не дбав про те, що скаже щоденник, і не турбувався тим, які неприємності може спричинити цей укус. Тепер його думка була одна: якщо вже в боргах, то яка різниця!
Він одним укусом проковтнув рот противника і, повний люті, кинувся в темряву до погоню за тим, хто відкусил його ліве око та праву руку.
По дорозі, хто кусав його, того він кухав у відповідь. До кого не міг дотягнутися, того ігноруючи лише тих, хто був перед ним!
З бігом часу роти ставали дедалі меншими, а швидкість його просування збільшувалась.
Хоч він був у вузькій трубці, то біг зі швидкістю спринтера на стометровому.
У його ментаційному сприйняття рот, що вкрав його очі і руку, був все ще попереду!
Коли вже ніхто не наважувався кусати Сола і жоден не наважився вставати у нього на шляху, він нарешті схопив того грабіжника. Не знаючи, де вороже духовне тіло, а де його власний, він повністю, через свій вже спотворений рот ... Проковтнув його!
Сол: з тих пір як я перестав бути людиною...
У той самий момент, як Сол покінчив з найбільш ненависним ворогом, його раптом підхопив потік повітря і з силою викинув назовні.
Шльопа!
Після того як Сол впав на підлогу, він відразу розплився по ньому, наче віск.
Він кілька разів смикнувся, і з цієї нової форми повільно почали формуватись його риси обличчя, кінцівки та тулуб.
Нарешті, він відкрив очі і підняв руку, щоб доторкнутися їх.
Очі були на місці, рука теж.
Те, що втрачається у духовній формі, здається, можна просто з’їсти і повернути.
У цей момент двері праворуч від нього раптом закрилася, і через неї здалося півлиця.
Однооке, з половиною носа і половину рота.
Ця половина обличчя була вкрай непропорційною: очей занадто маленький, ніс надто великий, рот більш-менш нормальний, але варто було йому відкритися, як обнажились різнокаліберні, криві зуби.
— О? Хто тут ще один щасливчик, що втік з середини? Я думаю, чому смітник знову почервонів?
Соул відразу впізнав це пол-лиця.
Так от воно що, це лабораторія наставника Каза!
Соул ще не повністю відновився, і частина рідини на підлозі все ще втягувалась у його тіло.
— Ц-ц-ць... — Заговорило пів-лиця на дверях. - Сьогоднішні новачки нікуди не підходять. Стільки часу пройшло, а він все ще не визначився зі своїм новим чином? Може, мені допомогти?
У цей момент остання крапля рідини втягнулась у тіло Сола, сформувавши його взуття.
Так, він тільки що був на межі розпаду але, відновивши тіло, все одно « здійнявся».
Хоч він був у духовній формі, то не хотів ходити голкою в Башні чарівників.
Проте, зберігши елегантність мага, Сол не знав, що відновився до кінця.
Принаймні, зараз з його головою, схоже, було щось не так, але сам він цього не помічав.
Він, захитаючись, повернувся, притиснувши праву руку до живота; і втупившись на голу ріжку на одвірках, зробив:
— Ну так допоможи... Я так голоден.
Єдине око пів-лица тут же розширився, а куточок рота затримався.
— Нет, не подходи. Пробач, я ляпнув не подумавши.
Він впізнав Сола.
Він пам'ятав, як одного разу вночі з радістю спостерігав, що новий учень ось-ось загине від злої волі в лабораторії.