Коридор — це звичайна споруда для двох бешт пандус, але достатньо зчеплення.
Сол пішов по пандусу вгору і незабаром дійшов до його кінця.
Тут була стіна.
« По дорозі я не бачив інших виходів, тому гіганти повинні були увійти звідси. Невже тут є якийсь механізм? " з сумнівом подумав Сол і пішов далі.
У будь-якому випадку, чи є там механізм, фізичні бар'єри для нього вже не були перешкодою.
Але, проходячи крізь стіну, він буде обережніше, щоб знову не потрапити в той простір, повне очей.
Цього разу Сол без проблем пройшов крізь стіну і опинився в темному коридорі.
У коридорі також були світильники, але тьмяне світло не могло освітлювати весь простір, утворюючи лише коло світла.
Він знав це місце.
Це був той самий темний коридор, який веде зі другого на перший поверх східної вежі, що збивав із пантелику.
"Нарешті повернувся. Спати і виходити з тіла... Може, мені, повернувшись, замовити собі... труна, яка може тримати душу? "
Хоча тіло Сола все ще горювало від опіків, він відчував, що його духовне тіло стабільно. Після прийому кількох зелень або хорошого відпочинку він швидко відновиться.
Тому він поступово розслабився.
Це все завдяки його високої ментальній силі. Якби хтось був слабшим, від пережитого можна було б і з глузду зійти.
Соул повернув направо і незабаром опинився перед першою бронзовою дверима, яка веде на склад.
« Тепер у мене немає тіла, як же мені відчинити двері?» — подумав він.
Не встиг він придумати спосіб, як двері перед ним раптом привідкрилися, створюючи маленьку щілину.
"Невже хтось виходить?"
Але він не встиг удачі, як з жахом виявив, що обидві стулки бронзових дверей відкриваються одночасно.
Якщо обидві стулки відкриваються одночасно, потрібно негайно заміряти на місці до тих пір, поки вони не замкнутися!
Незважаючи на шок, Сол, пам’ятаючи пораду Каза, помер у місці і не сміявся поворухнутися.
Зсередини висунулися тонкі, як лапка, білі руки. Як сліпі, вони постійно озиралися в повітря, підлогу і стіни, ніби щось шукали.
Соул не сміявся рухатись, але його погляд був прикутий до тонких, м’яких, наче лапа, рукам, що тягнуться до нього.
Пальці на руках злегка підривали, чи то від збудження, або в конфульсіях.
Поступово вони торкнулися Сола.
Соул відразу ж напружився.
Тому що ці руки дійсно опустили його духовне тіло. Вони знову і знов ковзали по його ногах, рукам, обличчю, раз у раз.
Соул не здивувався, що ці білі руки могли доторкнутися до нього. Судячи з того, як вони виникли, це були не звичайні монстри, а радше духи помсти, що складаються з духовних тіл.
Ці руки колись затягли всередину учня мага третього рангу Фергюсона. Їхня сила була жахлива, схожа на силу офіційного мага.
Соул був у духовній формі, без магії і заклинань. Тієї ментальній сили, якою він розірвав ридання обличчя могло не схопити, щоб впоратися з цими «макаронами ».
Він збирався почекати, поки руки зникнуть і тоді вже шукати спосіб проникнути на склад.
Але ці жахливі руки, навпаки, ставали все наполегливішими. Вони обвилися навколо нього і не збиралися відпускати. Навіть ті руки, які спочатку рухалися в іншому напрямку, тепер теж потягнулися до Сола, готові обмотати його, як мумію.
З часом по його шкірі почав розповзатися холодний, дрібний параліч і поступово проникав у кістки та нутрощі.
Солу було просто радіти, що тепер він у духовній формі, без шкіри та кісток. Інакше його тіло мало б серйозні пошкодження, і він не зміг би залишатися нерухомим.
Соул терпів дискомфорт, чекаючи на відставку руки і двері, але замість цього перед ним з’явився щоденник.
Книжку в твердому переплетенні розкривалася, білі сторінки залиті, відкривши нову.
12 червня — рік шостого місяця.
Ти, хто не хоче спати спокійно.
Я зустрів подібних неспокійних істот.
Спочатку вони тільки обережно тебе прощупували,
а зажерливість поступово взяла верх над розумом,
а може, розум у них і не було зовсім.
Вони потягли тебе за собою,
Запрошуючи приєднатися до обіднього бенкету.
Сподіваюся, після цієї ночі
Твоє тіло, що залишилося в цьому світі
Вони знайдуть до того, як воно зігниє!
Соул широко розкрив очі.
Підказки Днівника допомогли йому побачити, що руки в його тілі почали обережно і наполегливо тягнути його всередину.
« Жадібність здобула перемогу над розумом! Вони збираються, порушивши правила, затягнути мене всередину? "
Найдавніший спосіб мовлення Днівника, Сол миттєво виплив з тексту корисну інформацію.
Він більше не міг дотримуватися правил, про які говорив вчитель, і почав відчайдушно вириватися.
Він блював і відривав руки та пальці, які обв’язували його.
Тих, що чіплялися особливо сильно, він просто відривав!
Руки, здається, ще не прийняли остаточного рішення затягнути його всередину. Соула почав активно чинити опір, як він відразу звільнився від більшої їхньої частини.