До того ж такі маленькі клани магів, як родина Кривавого Шіпа, зазвичай не були надто небезпечними. Інакше маленький клан просто не витримав би втрат.
Тому, будучи учнем другого рангу, Сол міг вивчати чаклунство для офіційних магів.
Окрім вивчення магії крові та плоті, Сол також знайшов час, щоб переглянути записи про Днівника мага смерті в родині Кривавого Шипа і всі гіпотези й експерименти Ральфа.
На жаль, більшість цієї інформації виявилася не такою корисною, як він сподівався.
« Просто, логічно. Якби сім'я Кривавого Шипа дійсно глибоко розбиралася в щоденнику, як би він потрапив у мої руки? "
Соул лежав на своїй маленькій кійці на другому складі, заклавши руки за голову і дивлячись у темну стелю.
« У записах говориться, що родина Кривавої Рози, від якої і пішов щоденник, померла у Долині Протягної руки. Але, можливо, залишилися вижили. Якщо в майбутньому ви зможете, варто це перевірити."
Сол повернув голову і, подивившись на щоденник у лівому плечі, зітхнув:
- Щоденник-братець, якщо б ти був трохи розмовнику, мені б не довелося так ретельно шукати твоє походження.
Але щоденник як і раніше зберігав своє звичайне холодне мовчання.
— Ладно, від читання голова кругом. Сьогодні не буду медитувати. Добре виспаюся, відновлю ману.
Соул розслабився, закрив очі. Рідкісний сон на його губах був дуже приємним.
Але цей сон не був приємним.
Сола розбудило відчуття жування, наче від розжарованого заліза.
Оглянувшись, він побачив, що не на другому складі.
Що ще гірше, він був у стані виходу з тіла!
« Де це я? Як я сюди потрапив?»
Коли Сол щойно прокинувся, він ширяв у повітрі. Коли він прийшов до тями, то впав на підлогу через інерцію.
Але, маючи досвід виходу з тіла, Сол швидко заспокоївся.
Він з підозрою почав оглядатися.
Він був у просторому приміщенні з дуже високими стелями, метрів п’ять. На одному з поверхів вежі маги, де він був, не було таких високих стель.
Опустивши очі, Сол побачив в кутку кімнати трьох зниклих, притиснувшись один до одного, гігантів.
Зріст кожного з них був понад два метри, вони були міцно складені і вдвічі товстіші стегна Сола.
Але в порівнянні з тілом, їхні голови були дуже маленькими, що виглядало надзвичайно непропорційно.
У цей момент двері в далекому кінці кімнати відкрилися, і увійшли ще два гіганта.
Одного з них Сол дізнався. Це був той найздоровіший чоловік, який завжди згорівся калачиком в кінці коридору у моргу на другому поверсі східної вежі.
Іншого Сола, мабуть, не бачив теж один з слуг Вежі.
Ці слуги-нелюди виконували найслабшу роботу і найбільш небезпечні завдання, з якими звичайні люди не стикалися.
Побачивши знайоме обличчя, Сол трохи розслабився. Як би там не було, він все ще був у Башні магів.
« Де ж це місце? »
Сол підійшов ближче і побачив, як два гіганти, штовхаючи візок, підійшли до великої машини.
Сол підлетів ближче, щоб розглянути.
Машина нагадувала м'ясорубку або пресу для відходів.
У цей момент один з гігантів витягнув із візки велику ящик.
Соул знову впізнав його. Це був той самий ящик, в який він складав непотрібні матеріали у морзі.
« Так от де втилізують сміття і забруднені матеріали... Значить, це підвал Вежі чарівників? "
Якщо так, то перший поверх східної вежі, де лежало тіло Сола, повинен бути прямо над його головою.
« Уві сні я вийшов з тіла і просто впав із ліжка в підвал? » — подумав Сол гіркою усмішкою.
У цей момент один з гігантів вже вивалив весь вміст ящика в « м'язорубку », а інший підійшов до її передньої частини і, напружуючи мускули, почав обертати рукоїлку.
Рукоятка рухається, запустивши шестерні всередині машини. Леза нагорі « пом'якшубки» почала обертатися.
Гуркот-грохот-ґрухот...
Перший гігант вивалив вміст цілого ящика. Кості та м’ясо скріпляли про леза і зубія, видаючи телефонні дзвінки.
Коли все було перемолото, гігант узяв другу скриньку і продовжив засипати вміст.
Соул не збирався на це дивитися. Він підняв голову до стелі, роздумуючи, чи варто йому піднятися звідси і повернутися на перший поверх східної вежі.
Але в цей момент гігантська « м'язорубка» раптом зупинилася.
Соул опустив очі і побачив, що на самому верху лезів катається щось кругле.
Це була людська голова, з якою вже була зібрана шкіра.
Гігант, що крутив машину, підняв голову і повільно вимовив:
- Ти забув вийняти голову.
Інший гігант з подивом опустив великий ящик.
— Дивно, я ж винув.
Він простягнув руку, витягнув череп і, тримаючи його в обох руках, сказав:
— Чорт, треба прибрати.
Велетенський автомобіль раптом облизнувся. Його очі впилися в людську голову, пожадливість у них була неприкритою.
Але він нічого не сказав, лише кивнув і продовжив крутити машину.
Машина без голови знову заробляла, перемиваючи залишок у порошок.