Коні, вирощені в Башнші магів, були чудовими. Навіть після недавніх сильних поштовхів вона лише переступила копитами бурхливо, але не злякалася і не втекла.
Кучер простягнув руку і погладив гриву коні, заспокоюючи її. Потім він застрибнув на місце кучера і, нав’язавши привід, розгорнув коня.
Недавні події зробили все місто Мосан ще тихіше. Жоден мешканець не вийшов поокіти. Всі щільно закрили двері і сховалися в домах.
Карета без перешкод виїхала з міста і похитала проселеною дорогою, яка веде до Башнеї магів.
У ніг кучера, серед усього іншого, лежав пиляний глиняний горщик.
При трясці з горщика час від часу доносився дзвін монет.
Коли кучер покинув місто, де було помете Ральфа, погода над містом поступово прояснилася. Сонце знову визирнуло, освітлюючи руїни.
Раптом одна з кам’яних плит на землі піднялася. З-під неї з'явилася рука, яка ледве відкинула плиту в сторону.
З-під землі вибрався хлопчик, який виглядав ще молодшим від Сола. У руці він стискав найменш звичайний магічний мішок. Мешочок був туго набитий, очевидно, в ньому було багато всього.
Коли він вибрався з-під землі, виявилося, що у нього залишилася лише верхня половина тіла, а на срізі талії виднілася деревина.
Якби Сол був тут, він би напевно дізнався в цьому хлопчику учня мага третього ранга Кранга, учень першого рангу на ім'я Сван.
Але зараз на обличчі Свана не було ні страху, ні ступень. Його вираз був дуже складним.
Упевнившись, що нікого немає навколо, Сван почав впевнено промовляти заклинання.
Під звуки заклинання з його талії виросли дві товсті гілки. Він напружив їх, і вони заміняли йому ноги допомогли встати.
Він з полегшенням видихнув, ледве опустив важкий мішок на землю і витер з лоба піт, який пахне свіжою травою.
Сван заглянув у мішок і спочатку побачив купу осколків.
- Чорт, знову зламався. Цього разу зовсім вдребезглі, точно не відремонтувати. Цікаво, у «Земному кораблі» приймають металобрухт?
Але коли він побачив під дерев’яними обломками магічні кристали, золоті монети, коштовне каміння і кілька книжок, то посміхнувся з радістю.
- Сьогоднішній улов теж непоганий. На нового наставника з лігвою вистачить ... Може, цього разу купити підставку?
Сван облизнув губи, на мить занурившись в якісь фантазії.
Але, побачивши руїни довкола нього, він поламав свій мішок і закинув його за спину.
— Краще швидше забиратися звідси. Раптом з'явилося два чарівники другого рангу, це занадто страшно! На щастя, вони не зацікавилися мною, учнем третього рангу.
Згадавши Віктора, який заманив його на четвертий поверх замку і ту жахливу чарівницю, яку він тільки чув, але не бачив, Сван здригнувся і поспішив геть.
Але, добігши до кінця дороги і побачивши за огорожею маленьку вітхову хатину, він щось згадав.
— Чорт, коли я роз’яснював ситуацію, здається дав тій старій золоту монету. Я зараз поніс великі збитки, не можна так транжирити.
Переконавши себе, Сван крок за кроком попрямував до будинку старого на перехресті.
Але, підійшовши він виявив, що двері прочинена.
Це змусило завжди настороженого Свану здригнутися.
Він обережно обійшов двері і заглянув всередину через старі вікна.
Сван побачив, що його очі були широко розкритими.
Всередині на маленькій табуретці, обличчям до дверей, як і раніше сиділа стара.
Але все її тіло було вкрите білими грибами, густо, наче мох, що виглядало дуже страшно.
Тільки її трохи мутні очі залишилися видно. Вона з якимось сподіванням дивилася на двері.
У купі сміття за "грибами" були видно сліди того, що хтось рився всередині, а старий глиняний горщик з золотими і срібними монетами зник.
Сван повільно відступив. Відійшовши на 10 метрів, він поспішно зробив очищувальне закляття, боячись підхопити якусь інфекцію.
« Хтось вже встиг мене раніше. Хто такий жадібний і безсовісний, що грабує навіть звичайних людей?" - подумки виручився він і, більше не затримуючись, прискорив крок і покинув цю вулицю.
Тепер у околицях помети Ральфа не залишилось жодної душі.
...
Птах Кіри літала дуже швидко, але не з такою блискавичною швидкістю, як вона виникла.
Мабуть, тоді її стривожили дії Віктора, і вона на всяк випадок включила « невибагливе прискорення».
— Дякую, що врятували мене сьогодні.
- Врятувала тебе похода... — Не обертаючись, відповіла Кіра. - Ти знаєш, як звали того мага другого рангу?
Значить, ви спершу прогнали його, а тільки потім вирішили запитати ім'я?
— Я знаю тільки, що його звуть Віктор. Він довгий час переховувався в маєтку Ральфа, що належала родині Кривавого Шіпа. Він заманив у замок багато людей, яких спарав мутировий Ральф. Я не знаю, які були його справжні спонуки: "чесно» відповів Сол.